Українська земля буквально просякнута кров’ю мучеників, які стали насінням віри для наступних поколінь і закваскою відродження Католицької Церкви на цих теренах. Серед них – священники Львівської архідієцезії о. Ян Станіслав Боярчак та о. Юзеф Туркевич OSFS із Згромадження Облатів Святого Франциска Сальського. 5 жовтня 1941 року їх було розстріляно гестапо в Кам’янці-Подільському.
Причиною їхнього арешту й страти стала душпастирська праця серед радянських полонених та допомога в передаванні листів і речей вивезеним на примусові роботи. За іншими свідченнями, вони були схоплені за відмову залишити місцевих католиків і повернутися за Збруч.
Отець Ян Станіслав Боярчак
Народився 5 травня 1905 року в місті Кунів (сучасна Польща) у родині Юзефа Боярчака та Вінцентини Формальської. Спочатку навчався на ветеринара у Варшавському університеті, але 1928 року вступив до Митрополичої семінарії у Львові. 26 червня 1932 року у Львівській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії отримав пресвітерське рукоположення.
Своє служіння розпочав у парафії Пресвятої Трійці в Підгайцях, згодом душпастирював у Бібрці, Золотому Потоці та Борщові. У 1937–1941 роках був адміністратором парафії святого Йоана Непомука в Новосілці-Біскупій (тепер – с. Збручанське). Це поселення лежало на кордоні, тож отець Ян міг іноді допомагати католикам із радянського боку та відправляти похорони.
Після початку німецько-радянської війни він разом із групою священників вирушив до околиць Кам’янця-Подільського, щоб служити вірним, які роками були позбавлені таїнств. За доносом місцевих жителів його арештували й ув’язнили, звинувативши у допомозі полоненим.
Отець Юзеф Туркевич OSFS
Народився 7 квітня 1913 року в селі Ольховець неподалік Мельниці-Подільської (Чортківський р-н, Тернопільщина). У 20 років вступив до Згромадження Облатів Святого Франциска Сальського і проходив новіціат у Німеччині. Вивчав філософію й теологію в Падерборні, де 26 березня 1939 року був висвячений на священника.
Вибух Другої світової війни і радянська окупація Західної України перешкодили його мрії виїхати на місії до країн Третього світу. Він залишився, щоб допомагати місцевим католикам. У 1941 році отець Юзеф служив у селі Дзвинячці Чортківського району (Тернопільщина), відомому також як місце заслання святого архієпископа Зиґмунта Фелінського.
Разом з іншими священниками він вирушив на Поділля, де потреба у священниках була особливо гострою. Добре знання німецької мови допомагало йому у контактах з владою, але допомога полоненим і підтримка остарбайтерів була розцінена як ворожа діяльність. 2 жовтня 1941 року обох священників заарештували, а 5 жовтня після катувань розстріляли біля будівлі гестапо на вул. Гунській, 9 у Кам’янці-Подільському (нині – міський центр зайнятості).
Свідчення мирянки Юлії Боярської
У ті самі дні свою жертву принесла й мирянка з Кам’янця-Подільського – Юлія Боярська. Вона підтримувала переслідуваних священників, відправляла їм речі та харчі. Незважаючи на постійні погрози з боку радянської влади, не зреклася своєї місії.
Одного разу, виснажена постійними погрозами та переслідуваннями з боку місцевої комуністичної влади, вона зізналася матері, що більше не має сил продовжувати допомогу. Тоді мати відповіла: якщо хочеш відмовитися – викинь свій розарій. Цих слів вистачило, і пані Юлія вже ніколи не думала залишити отриману від Бога місію.
Її мрією було відкриття каплиці для місцевих католиків у рідній Колибаївці, що й стало можливим у 1968 році.
Проте того ж року Юлію жорстоко побили міліціонери, і 7 жовтня – у свято Пресвятої Діви Марії Розарію – вона померла від отриманих травм. На її багатолюдному похороні зібралося чимало вірних та кілька священників – рідкісне явище у ті часи.
Попри всі перешкоди, прагнення вірних мати свою святиню здійснилося: у 1978 році в Кам’янці-Подільському на Нігинському шосе відкрили каплицю, що згодом стала санктуарієм Пресвятого Серця Ісуса.
Спадщина мучеників
Жертва отців Яна Боярчака та Юзефа Туркевича, а також мирянки Юлії Боярської стала насінням, з якого проросло відродження Католицької Церкви на Поділлі. Недарма на порталі кафедрального собору святих апостолів Петра і Павла в Кам’янці-Подільському викарбувано напис Podolia semper fidelis – «Поділля завжди вірне».
Віримо, що одного дня їхня жертва буде офіційно визнана Католицькою Церквою. А поки вони вже тепер заступаються перед Богом за Україну та за зростання віри на нашій землі.
Олександр Бучковський