Державний Секретар в інтерв’ю ватиканським медіа з нагоди другої річниці «нелюдського» нападу Хамасу на Ізраїль, який спровокував зруйнування Сектора Гази: ми вимагаємо звільнення заручників і припинення спіралі насильства. У Газі «нелюдські» наслідки, недостатньо, щоб міжнародна спільнота заявила, що те, що відбувається, є неприйнятним, а потім дозволила, щоб це відбувалося. Мене вражає участь у демонстраціях за мир. Антисемітизм – це рак, який потрібно викорінити.
Минуло два роки з того страшного дня, з моменту терористичного нападу Хамасу на Ізраїль і початку того, що переросло у справжню війну, яка зрівняла з землею Сектор Гази. Згадуємо ті події та те, що сталося після них, разом із кардиналом Пʼєтро Пароліном, Державним Секретарем Святого Престолу.
Ваша Еміненціє, вступаємо в третій рік після трагічного нападу 7 жовтня. Як Ви згадуєте той момент і що, на Вашу думку, він означав для Держави Ізраїль та єврейських громад у світі?
Я повторю те, що мав нагоду сказати в ті дні: терористичний напад, здійснений Хамасом та іншими бойовиками проти тисяч ізраїльтян і осілих мігрантів, багато з яких були цивільними особами, що збиралися святкувати день Сімхат Тора на завершення тижня свята Суккот, був нелюдським і невиправданим. Брутальне насильство, вчинене щодо дітей, жінок, молоді, людей похилого віку, не може мати жодного виправдання. Це була ганебна і, повторюю, нелюдська різанина. Святий Престол негайно висловив своє повне і рішуче засудження, вимагаючи негайного звільнення заручників і висловлюючи співчуття сім’ям, які постраждали під час терористичного нападу. Ми молилися і далі молимося, так само як і далі закликаємо покласти край цій жахливій спіралі ненависті та насильства, яка загрожує затягнути нас у безодню, з якої не буде вороття.
Що Ви хотіли б сказати сім’ям ізраїльських заручників, які досі перебувають у руках Хамасу?
На жаль, минуло вже два роки, деякі з них померли, інших було звільнено після тривалих переговорів. Мене глибоко вражають і засмучують зображення цих людей, утримуваних у тунелях і змушених голодувати. Ми не можемо і не повинні про них забувати. Я пам’ятаю, що Папа Франциск за останні півтора року свого життя 21 раз звертався з публічними закликами про звільнення заручників і зустрічався з деякими їхніми родинами. Його наступник, Папа Лев XIV, продовжив звертатися з цими закликами. Я висловлюю їм всю свою близькість у щоденній молитві за їхні страждання, продовжуючи запевняти їх у нашій готовності зробити все можливе, щоб вони могли знову обійняти своїх близьких живими і здоровими або принаймні отримати тіла тих, хто був убитий, щоб їх можна було гідно поховати.
Згадуючи першу річницю нападу 7 жовтня, Папа Франциск говорив про «ганебну нездатність міжнародної спільноти та наймогутніших країн змусити замовкнути зброю і покласти край трагедії війни». Що потрібно для миру?
Сьогодні ситуація в Газі ще більш серйозна і трагічна, ніж рік тому, після руйнівної війни, яка забрала життя десятків тисяч людей. Необхідно повернути здоровий глузд, відмовитися від сліпої логіки ненависті і помсти, відкинути насильство як спосіб вирішення проблем. Той, хто зазнає нападу, має право захищатися, але самооборона також повинна відповідати принципу пропорційності. На жаль, війна, що виникла після цього, мала катастрофічні та нелюдські наслідки… Мене вражає і засмучує щоденний підрахунок загиблих у Палестині, десятки, а іноді й сотні на день, безліч дітей, чия єдина провина, здається, полягає в тому, що вони там народилися: ми ризикуємо звикнути до цього кровопролиття! Люди, вбиті під час спроби дістати шматок хліба, люди, поховані під уламками своїх будинків, люди, бомбардовані в лікарнях, у наметових містечках, переселенці, змушені переїжджати з одного кінця на інший цієї тісної і перенаселеної території… Неприйнятно і невиправдано зводити людей до ролі «побічних жертв».
Як оцінювати випадки антисемітизму, які значно посилилися в різних частинах світу протягом останніх місяців?
Це сумний і водночас невиправданий наслідок: ми живемо у світі фейкових новин, спрощення реальності. І це змушує тих, хто живиться цими речами, покладати на євреїв як таких відповідальність за те, що сьогодні відбувається в Газі. Ми знаємо, що це не так: у єврейському світі лунає багато голосів рішучої незгоди з тим, як нинішній уряд Ізраїлю діяв і діє в Газі та решті Палестини, де – не забуваймо – часто насильницький експансіонізм поселенців має на меті унеможливити створення Палестинської держави. Послухаймо публічні свідчення родичів заручників.
Антисемітизм – це рак, з яким потрібно боротися і який потрібно викорінювати: потрібні чоловіки і жінки доброї волі, вихователі, які допоможуть зрозуміти і, перш за все, розрізнити… Ми не можемо забути про те, що сталося в самому серці Європи під час Голокосту, ми повинні докласти всіх зусиль, щоб це зло не підняло голову. Водночас ми повинні зробити так, щоб ніколи не виправдовувалися акти нелюдяності та порушення гуманітарного права: жоден єврей не повинен піддаватися нападам або дискримінації через те, що він є євреєм, жоден палестинець не повинен піддаватися нападам або дискримінації через те, що він є палестинцем, бо, як, на жаль, часто чути, він є «потенційним терористом». Збочений ланцюг ненависті приречений породжувати спіраль, яка не може принести нічого хорошого. Прикро бачити, що ми не здатні вчитися з історії, навіть недавньої, яка залишається вчителькою життя.
Ви говорили про нестерпну ситуацію і згадали про численні інтереси, які заважають закінченню війни. Що це за інтереси?
Здається очевидним, що війна, яку веде ізраїльська армія для перемоги над бойовиками Хамасу, не враховує, що перед нею стоїть переважно беззахисне населення, зведене до межі виснаження, в районі, засіяному зруйнованими домівками та будівлями: достатньо подивитися на знімки з повітря, щоб зрозуміти, що таке Газа сьогодні. Мені здається також очевидним, що міжнародна спільнота, на жаль, є безсилою і що країни, які досі мали реальний вплив, не зробили нічого, щоб зупинити криваву бійню, що триває. Я можу лише повторити дуже чіткі слова, які Папа Лев XIV сказав з цього приводу 20 липня: «Я закликаю міжнародну спільноту дотримуватися гуманітарного права і поважати обов’язок захисту цивільного населення, а також заборону колективного покарання, безрозбірливого застосування сили і примусового переміщення населення». Ці слова досі чекають на те, щоб їх прийняли і зрозуміли.
Що ж тоді може зробити міжнародна спільнота?
Безумовно, вона може зробити набагато більше, ніж робить зараз. Недостатньо просто сказати, що те, що відбувається, є неприйнятним, а потім далі дозволяти, щоб це відбувалося. Потрібно поставити серйозні питання щодо правомірності, наприклад, подальшого постачання зброї, яка використовується на шкоду цивільному населенню. На жаль, як ми бачимо, досі Організація Об’єднаних Націй не змогла зупинити те, що відбувається. Але є міжнародні гравці, які могли б мати більший вплив на припинення цієї трагедії, і потрібно знайти спосіб надати Організації Об’єднаних Націй більш ефективну роль у припиненні численних братовбивчих воєн, що тривають у світі.
Що Ви думаєте про план, який представив президент Трамп для досягнення перемир’я і закінчення війни?
Будь-який план, який залучає палестинський народ до прийняття рішень щодо свого майбутнього і дозволяє покласти край цьому побоїщу, звільнивши заручників і зупинивши щоденне вбивство сотень людей, слід вітати і підтримувати. Святіший Отець також висловив сподівання, що сторони приймуть цей план і що нарешті можна буде розпочати шлях до миру.
Як оцінювати позицію громадянського суспільства, яке висловлюється, в тому числі в Ізраїлі, проти політики війни ізраїльського уряду і на користь миру?
Хоча іноді ці ініціативи, через насильство окремих збурювачів, ризикують передати через медіа хибне повідомлення, мене позитивно вражає участь у демонстраціях та залученість багатьох молодих людей. Це знак того, що ми не приречені на байдужість. Ми маємо серйозно ставитися до цього прагнення миру, до цього прагнення діяти… Від цього залежить наше майбутнє, від цього залежить майбутнє нашого світу.
Дехто, в тому числі і в Церкві, стверджує, що перед обличчям усього цього потрібно насамперед молитися, а не виходити на вулиці, щоб не грати на руку тим, хто провокує насильство…
Я хрещений, я віруючий, я священник: для мене безперервна молитва перед Богом, щоб Він нас підтримував, допомагав і втручався, щоб покласти край усьому цьому, підтримуючи зусилля жінок і чоловіків доброї волі, є необхідною, щоденною, фундаментальною. Папа Лев ще раз запросив нас молитися Розарій за мир 11 жовтня. Але я також хотів би нагадати, що християнська віра або втілюється, або не існує… Ми є послідовниками Бога, Який став Людиною, прийнявши нашу людську природу, і засвідчив нам, що ми не можемо бути байдужими до того, що відбувається навколо нас, чи навіть далеко від нас. Тому молитви ніколи не буде забагато, але також ніколи не буде забагато конкретних зусиль, мобілізації свідомості, ініціатив миру, підвищення обізнаності, навіть ціною того, що ми будемо виглядати «не від світу цього», навіть ціною ризику: є мовчазна більшість – до якої входять також багато молодих людей – яка не здається перед цією нелюдяністю. Вони теж покликані молитися. Я вважаю глибоко помилковим думати, що наша роль як християн полягає в тому, щоб закритися в ризниці. Молитва також закликає до активності, свідчення, конкретних рішень.
Папа Лев не втомлюється закликати до миру. Що може зробити Святий Престол у цій ситуації? Яким може бути його внесок і внесок всієї Церкви?
Святий Престол, який іноді не розуміють, не припиняє закликати до миру, до діалогу, використовуючи слова «переговори» і « обговорення», і робить це на основі глибокого реалізму: альтернативою дипломатії є вічна війна, прірва ненависті і самознищення світу. Ми повинні голосно кричати: зупинімося, поки не стало занадто пізно. І ми повинні діяти, робити все можливе, щоб не стало занадто пізно. Все можливе.
Чому визнання Держави Палестина є важливим на цьому етапі?
Святий Престол офіційно визнав Державу Палестина десять років тому, уклавши Глобальну угоду між Святим Престолом і Державою Палестина. Преамбула цієї міжнародної угоди повністю підтримує справедливе, всеосяжне і мирне вирішення палестинського питання в усіх його аспектах, відповідно до міжнародного права та всіх відповідних резолюцій ООН. Водночас вона підтримує незалежну, суверенну, демократичну та життєздатну Державу Палестина, що включає Західний берег, Східний Єрусалим та Газу. Ця угода визначає цю державу не як таку, що протистоїть іншим, а як таку, що здатна жити пліч-о-пліч зі своїми сусідами в мирі та безпеці. Ми позитивно оцінюємо той факт, що низка країн світу визнала Державу Палестина. Але ми не можемо не відзначити з занепокоєнням, що заяви та рішення Ізраїлю рухаються в протилежному напрямку, а саме, мають на меті назавжди перешкодити можливому створенню справжньої Палестинської держави. Це вирішення – створення Палестинської держави – після подій останніх двох років здається мені ще більш доцільним. Це шлях, шлях двох народів у двох державах, якого Святий Престол дотримувався від самого початку. Долі двох народів і двох держав взаємопов’язані.
Як живе християнська громада на місці після жорстокого обстрілу храму Святої Родини і чому її роль на Близькому Сході є важливою?
Як ми бачили, християни Гази також зазнали обстрілів… Мене зворушує згадка про цих людей, які вирішили залишитися і щодня моляться за мир і за жертв. Ситуація стає дедалі непевнішою. Ми стараємося бути поруч з ними всіма можливими способами, завдяки діяльності Латинського Патріархату Єрусалиму та Карітасу, дякуємо урядам та всім інституціям, які докладають зусиль, щоб доставити допомогу та надати допомогу важкопораненим. Роль християн на Близькому Сході була і залишається фундаментальною, навіть якщо їхня кількість зменшується. Хочу нагадати, що вони в усьому поділяють долю свого багатостраждального палестинського народу.
