У час, коли Європа переживає занепад покликань, Сестри Найдорогоціннішої Крові в нідерландському містечку Арле-Рікстел відкрили двері свого монастиря для тих, хто рятується від війни, перетворивши історичну обитель на дім надії.
Про це пише Vatican News.
У Арле-Рікстел старовинний замок, який колись приймав сотні сестер місіонерок Найдорогоціннішої Крові, сьогодні став прихистком для родин, що втекли від жахів війни. Місце, яке колись було Домом Матері з його молитвою і співом, нині стало справжнім притулком для тих, хто шукає безпеки та надії.
Читати знаки часу
У багатьох країнах Європи зменшення кількості покликань змушувало монаші спільноти продавати або скорочувати свої доми. Та сестри Найдорогоціннішої Крові обрали інший шлях. Слухаючи слова свого засновника, абата Франціска Пфаннера, який закликав «читати знаки часу», вони вирішили відкрити монастир для переселенців.
Колись – бельгійські біженці, сьогодні – українські
Це рішення продовжує давню традицію гостинності, започатковану ще у 1914 році, коли під час Першої світової війни вони разом із Червоним Хрестом приймали бельгійських та хорватських біженців. Сьогодні, коли у монастирі залишилося лише 15 сестер міжнародної спільноти, вони знову оживили цю місію служіння.
Коли у лютому 2022 року надійшли новини про війну в Україні, сестри молилися, шукаючи вказівки. За підтримки місцевої громади та муніципалітету вони прийняли першу групу з 40 біженців. Нині у двох крилах монастиря мешкає 60 українців.
Простір для родин
«Сестри піклуються про біженців, дбаючи, аби родини були добре влаштовані й почувалися комфортно, у співпраці з муніципалітетом Лаарбека.
Приватність є пріоритетом: кожна сім’я має власний простір і можливість готувати. Матері допомагають у хатніх справах, а сад став спільною територією, де сестри й біженці разом вирощують овочі. Молодь заохочують розвивати свої таланти у мистецтві, музиці, кондитерстві та кулінарії».
Вивчення мови
Велику роль у допомозі українцям відіграє 83-річна сестра Інґеборґ Мюллер, яка навчає їх англійської мови, відкриваючи шлях до інтеграції. «Це непросто, але багато хто робить значні успіхи», – каже вона. Освоєння нових умінь і розподіл обов’язків допомагають повернути людям, відірваним від рідних домівок, гідність і надію.
Щоденні молитви за мир
Попри труднощі, надія не зникає. Українці разом із сестрами щодня моляться за мир у своїй батьківщині та у світі. Їхня вдячність за безпеку, прихисток і тепло спільноти перетворює монастир на осередок спільної стійкості й віри.
«Цей дім, який колись був місцем молитви, тепер став місцем виживання і надії, місцем, яке вони можуть назвати своїм домом», – пояснює сестра Мюллер. Водночас служіння не обходиться без труднощів: старий монастир потребує ремонту, проблемою залишається транспорт, а життя у спільноті виявляється непростим для деяких родин.
Усмішки вдячності
Та попри все це вдячність панує у повітрі. Українці разом із сестрами моляться за мир, творячи спільноту, з’єднану вірою та витривалістю. «Вдячність біженців підтримує місію сестер».
Старовинний монастир, що колись лунав співами та гімнами, сьогодні наповнений сміхом, вдячністю і звучанням надії.
