«Я розумію, що я є з якогось іншого світу, якого вже де факто і нема», – ділиться Мирослава. «Коли я виїхав, мені було 11 років, тоді в мене не було соцмереж. Коли я приходив в костел, в мене було відчуття, що я там свій, але зараз це також змінюється», – каже Наокі. Вони обоє з Луганська. Молоді люди розповідають про свій шлях віри і прагнення почуватися частиною спільноти.
Про це пише Vatican News.
Наокі і Мирослава народилися в Луганську. «Ми там жили перші десять років, але потім, в 2014, було перше російське вторгнення, і тому нам треба було виїхати, – розповідає Наокі. – Я виїхав до Японії, а Мирослава виїхала до Польщі». Наокі тоді мав одинадцять років, Міра (як її кличуть друзі) – дев’ять. В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News вони розповідають про прагнення підтримувати зв’язок з Україною, про перепони на цьому шляху та про те, яке значення має віра в їхньому житті. Цих двох молодих людей ми зустріли в Римі під час Ювілею молоді, що проходив наприкінці липня – на початку серпня цього року. Вони прибули сюди з Польщі, але приєдналися до української молоді, яка прибула до Вічного міста з різних країн світу.
Парафія – місце, де зародилося почуття приналежності
«Після того, як ми рік побули в Японії, – пригадує Наокі події десятирічної давності, – ми повернулися до Києва на два тижні і потім також поїхали до Польщі». Ніокі та Міра знайомі ще з Луганська, де вони відвідували римо-католицьку парафію. Там вони познайомилися з отцем Олександром Пухальським, який тоді ще був семінаристом. Коли він став священником, то старався підтримувати і гуртувати своїх колишніх парафіян, які виїхали з міста і опинилися в різних частинах України, або за кордоном. У 2023 році він організував поїздку з України на Світові дні молоді в Лісабоні, і Мирослава й Наокі мали можливість приєднатися до його групи як молоді українці з Польщі.
Попри те, що минуло вже багато років, Наокі і Міра підтримують зв’язки ще з деякими молодими людьми з їхньої парафії у Луганську, які тепер в Польщі. Для них зустрітися з молодими українцями під час таких всецерковних подій, як Світові дні молоді чи Ювілей молоді, надзвичайно цінно. «Я могла нарешті з ними поспілкуватися, бо в Польщі я все ж таки спілкуюся з поляками, – ділиться Міра, – але там мені не вистачає спілкування з людьми з того самого бекграунду, що і я».
Молодь на шляху живої віри
Для наших молодих співрозмовників парафіяльна спільнота дала почуття приналежності, яке вони стараються плекати дотепер. Але не тільки це: там зародилася їхня віра. «Для мене віра – це те, що організує загалом світогляд і підхід до більшості речей, – каже Мирослава. – Тобто це як пункт виходу, який визначає, як я ставлюся до різних речей, в якому напрямку я рухаюся, і в якому дусі приймаю якісь рішення. Принаймні я вважаю, що так має бути, хоча я особисто маю дуже багато сумнівів і невпевненості в цьому. Тобто я б, мабуть, сказала, що в даний момент переживаю певний застій в цій сфері, але, власне, Ювілей молоді і саме тут у Римі, де є центр Церкви, дає змогу подивитися на це ближче в самих витоків, подивитися, що це таке, і можливо, якось трішки ближче наблизитися до відповіді на запитання, які в мене виникають. Ця подія, цей досвід є для мене шансом дати цьому поштовх і спробувати розвивати цю тему».
«Для мене віра завжди асоціюється зі свободою, – ділиться Наокі, – а тепер, крім цього віра дає надію на те, що в мене буде краще життя. Я приїхав сюди на Ювілей не тільки тому, що хочу поспілкуватись з українцями – бо мені цього справді дуже не вистачало – але також тому, що в мене є багато запитань щодо віри, але є мало відповідей. І в мене є така надія, що після цього Ювілею, можливо, я знайду якусь дорогу або якусь іншу перспективу, яка допоможе мені зрозуміти, чому в моєму житті щось відбувається так, а не інакше».
Молодь потребує супроводу
Молодь завжди характеризується відкритістю і щирістю. Не виключенням є і наші молоді співрозмовники, які щиро прагнуть поглиблювати свою віру, жити нею. В цьому вони потребують підтримки і допомоги Церкви і загалом старшого покоління. «Хотілось би більше допомоги від дорослих у тому, як будувати, зокрема, романтичні стосунки, – ділиться Міра. – Тобто про це в Церкві говориться, але не знаю, чи всі теми до кінця розкриваються, чи є повне усвідомлення якихось моментів, що іноді людина може не знати, як це до кінця втілювати в життя».
Дівчина додає, що вона живе у великому місті, і в колі її знайомих і друзів є багато атеїстів, і виникають запитання про те, як будувати стосунки так, щоб «не робити з цього перетягування». «А з іншого боку, як не втратити свою віру? Тобто як діяти у цих відмінностях? І, власне, цього супроводу трішки мені бракує. Як в цьому знайти такий шлях, щоб воно було адекватно? Було б добре, якщо би цього супроводу було більше», – каже вона.
Зберегти почуття приналежності
Наокі ділиться, що він прагнув би більше допомоги у тому, щоб зберегти пам’ять і почуття приналежності. «Тому що після того, як я виїхав з України, в мене вже ніколи не було правдивих друзів, окрім Міри і ще кількох осіб з Луганська, – каже він. – Але це був контакт раз на тиждень, а може, раз на місяць. Також в мене було дуже мало контактів з іншими українцями. Я не знав, чому так сталося. Коли я виїхав, мені було 11 років, тоді в мене не було ані Фейсбук, ані інших соцмереж. Коли я приходив в костел, в мене було таке відчуття, що я там не чужий. Але зараз це також змінюється».
«Коли я виїхала, мені було дев’ять років, – каже Міра. – Тобто я ще не була в змозі координувати цей контакт з Україною. І через те, що ми як сім’я, все ж таки були зосереджені на тому, щоб вжитися у Польщі, то і моя вся увага була спрямована на те, щоб увійти в це середовище, і мені це вдалося. Але я втратила і не маю контакту з українцями. І я вже розумію, що я також вже не цілком своя в Україні. І я знаю, що інші люди часто не зрозуміють цього до кінця, бо вони просто не мали цього досвіду. Я не кажу, що це дуже поганий досвід, але просто вони не були там, з цими людьми не спілкувалися і так далі, тому це досить складно. Я просто розумію, що я є з якогось іншого світу, якого вже де факто і нема. Тому це така дивна ситуація».
