Продовжуючи роздуми над таємницею Великої Суботи, Папа Лев XIV зупинився на сходженні Ісуса у відхлань, на тому, що Він воскресає не сам, а підносить з собою людство.
Про це пише Vatican News.
«Насправді, недостатньо просто сказати або вірити, що Ісус помер за нас: потрібно визнати, що вірність Його любові спонукала Його шукати нас там, де ми самі загубилися, там, куди може проникнути лише сила світла, здатного пройти крізь володіння темряви», – наголосив Папа Лев XIV на початку своїх роздумів, якими поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 24 вересня 2025 р., відбулася на площі Святого Петра у Ватикані. У рамках циклу, зосередженого на пасхальному таїнстві, він продовжив розпочаті тиждень тому роздуми про таємницю Великої Суботи.
Святіший Отець нагадав, що хоч це день, коли «все здається непорушним і зануреним у тишу», в дійсності «довершується невидима дія спасіння»: Ісус сходить у царство пекла, щоб принести звіщення про воскресіння всім, хто перебував у пітьмі та тіні смерті. За його словами, ця подія, «яку нам передали літургія і традиція», представляє «найглибший і радикальний жест любові Бога до людства».
Смерть не має останнього слова
Насамперед, Наступник святого Петра пояснив, що у біблійному розумінні пекло є не стільки місцем, як станом: становищем, у якому життя втрачає силу, а панують біль, самотність, провина та відокремлення від Бога та інших людей. «Христос досягає нас навіть у цій безодні, переступаючи пороги цього царства темряви. Він, так би мовити, входить у сам дім смерті, щоб спорожнити його, визволити його мешканців, беручи їх за руку одного за одним. Це смирення Бога, Який не зупиняється перед нашим гріхом, Який не лякається перед крайнім відкиненням людини», – сказав Папа, покликаючись на слова з першого послання святого Петра, що були зачитані на початку аудієнції, в яких стверджувалося, що Христос «пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці». Він також згадав про опис, який міститься не в канонічних Євангеліях, а в апокрифічній Євангелії Никодима, згідно з якою Божий Син увійшов у найглибшу пітьму, щоб досягти найостанніших з братів і сестер, приносячи також і туди своє світло. «У цьому жесті містяться вся сила та ніжність пасхального звіщення: смерть ніколи не є останнім словом».
Зустріч Бога з людиною
Далі Святіший Отець наголосив на тому, що «це Христове сходження не стосується лише минулого, але торкається життя кожного з нас». Бо згаданий вище стан притаманний не лише померлим, але й тим, «хто переживає смерть з причини зла та гріха». Йдеться також про «повсякденне пекло самотності, сорому, покинутості, труднощів жити». «Христос входить у всі ці темні реалії, щоб засвідчити нам любов Отця. Не для того, щоб судити, а щоб визволити. Не для того, щоб звинувачувати, а щоб спасти. Він робить це без галасу, навшпиньки, як той, хто входить до лікарняної палати, щоб принести втіху і допомогу», – мовив Лев XIV, зауваживши, що Отці Церкви описували цей момент як зустріч між Христом і Адамом, що є символом «усіх можливих зустрічей між людиною та Богом». «Господь, – пояснив він, – іде туди, де людина сховалася зі страху, та кличе її на імʼя, бере за руку, підводить і виводить до світла. Робить це повновладно, але й з безмежною лагідністю, як батько до дитини, яка боїться, що її перестали любити».
Не існує місця, надто зруйнованого, щоб його не зцілило милосердя
Папа звернув увагу на те, що на східних іконах Воскресіння Христос зображений у момент, коли розбиває ворота пекла та, простягнувши руки, хапає за зап’ястя Адама та Єву. Він не повертається до життя один, а забирає з собою все людство. В цьому, за словами Наступника святого Петра, й полягає вся слава Воскреслого: це сила любові, солідарність Бога, який не хоче спасатися без нас. «Бога, Який не воскресає, не обійнявши наші злидні й не підводячи нас до нового життя», – сказав він, додаючи: «Отже, Велика субота – це день, коли небо найглибше спускається на землю. Це час, коли кожен куточок людської історії осяює світло Пасхи. І якщо Христос зміг спуститися аж туди, то ніщо не може бути виключене з Його відкуплення. Навіть наші ночі, навіть наші найдавніші провини, навіть наші розбиті зв’язки. Немає настільки зіпсованого минулого, немає настільки скомпрометованої історії, яку не могло б торкнутися милосердя».
Підсумовуючи, Святіший Отець підкреслив, що сходження для Бога не є поразкою, а сповненням його любові. Це спосіб показати, що «жодне місце не є надто віддаленим, жодне серце не є надто замкненим, жоден гріб не є надто запечатаним для його любові». «Це нас втішає, це нас підтримує. І якщо іноді нам здається, що ми досягли дна, пам’ятаймо: це місце, з якого Бог здатний розпочати нове творення. Творення, що складається з піднесених людей, прощених сердець, висушених сліз. Велика Субота – це мовчазні обійми, якими Христос представляє все створіння Отцеві, щоб повернути його до свого задуму спасіння», – сказав Лев XIV.
