Роздумуючи над євангельською розповіддю про те, як Ісус перед страстями говорить своїм учням, що один з них Його зрадить, Папа Лев XIV підкреслив, що перед обличчям зла Бог не мститься, а сумує. Він виявляє істину про нашу слабкість, але усвідомлення її є дорогою до навернення та спасіння.
Про це пише Vatican News.
«Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зо мною, мене видасть», – ці слова Ісуса, сказані під час пасхальної вечері зі своїми найближчими, стали відправною точкою для роздумів, якими Папа Лев XIV поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 13 серпня 2025 р., відбулася в залі Павла VI у Ватикані. Розпочавши попередньої середи цикл роздумів, зосереджених на кроках Ісуса в останні дні Його земного життя, Святіший Отець цього разу зупинився на цій «драматичній, але глибоко правдивій» картині, коли Спаситель виявляє, що один з дванадцятьох Його зрадить.
Щоб кожен запитав себе
Як зазначив Наступник святого Петра, Ісус не каже ці слова, щоб засудити, але щоб показати, що любов, «якщо є справжньою, не може не рахуватися з правдою». І ось горниця, дбайливо приготована, «несподівано наповнюється мовчазним болем, сформованим із запитань, підозр та почуття слабкості». «Це біль, який відомий також і нам, коли тінь зради закрадається в наші найрідніші стосунки. Але те, як Ісус говорить про те, що має статися, дивує. Він не підвищує голосу, не вказує пальцем, не вимовляє імені Юди. Він говорить так, щоб кожен міг задуматися над собою», – сказав Папа, зауваживши, що кожен з апостолів почав запитувати: «Чи ж не я?».
Не засуд, а спасіння
«Дорогі друзі, це питання – “Чи це я?” – мабуть, одне з найщиріших, які ми можемо поставити самим собі. Це не запитання невинного, але учня, який усвідомлює свою вразливість. Це не крик винуватця, а шепіт того, хто, прагнучи любити, знає, що може завдати болю. Саме з цього усвідомлення починається шлях спасіння», – наголосив Лев XIV, підкреслюючи, що Ісус не має наміру принизити, Він говорить правду, бо хоче спасти. А щоб бути спасенними, потрібно відчувати, «почутися залученим, відчути, що хтось мене любить попри все, відчути, що зло є реальним, але не має останнього слова». «Лише той, хто пізнав істину глибокої любові може акцептувати також рану зради», – додав Святіший Отець.
Бог погоджується страждати
Далі Папа зазначив, що реакцією учнів була не злість, а смуток. Вони не ображаються, а засмутилися. Йдеться про біль, який випливає з «реальної можливості були залученим». «І саме цей смуток, якщо його щиро прийняти, стає місцем навернення. Євангеліє не вчить нас заперечувати зло, але визнавати його як болісну нагоду для відродження», – сказав він, додаючи, що Ісус додає слова, які непокоять і спонукають замислитися: «Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!». Як зазначив Святіший Отець, ці слова є суворими, але потрібно правильно їх зрозуміти: не йдеться про прокляття, а про «крик болю». Грецькою оте «горе» звучить як «вигук щирого й глибокого співчуття».
«Ми звикли судити. Бог, натомість, погоджується страждати. Коли Він бачить зло, Він не мститься, а сумує. І оте “краще б він ніколи не народився” – це не вирок, винесений апріорі, а істина, яку може визнати кожен з нас: якщо ми відкидаємо любов, яка породила нас, якщо, зраджуючи її, ми стаємо невірними самим собі, то ми справді втрачаємо сенс нашого приходу на світ і виключаємо себе зі спасіння», – сказав Лев XIV.
Бог не встає з-за столу любові
Однак, як підкреслив далі Наступник святого Петра, саме в цей найтемніший момент світло не гасне, а починає ще більше світити. Бо якщо ми визнаємо наші обмеження, якщо дозволимо, щоб Господній біль торкнувся нас, то «зможемо врешті наново народитися». «Віра не звільняє нас від можливості згрішити, але завжди надає нам дорогу до виходу: дорогу милосердя. Ісус не здивований нашою слабкістю. Він знає, що жодна дружба не застрахована від ризику зради. Але Він не припиняє довіряти. Він продовжує сидіти за одним столом зі своїми. Він не відмовляється ламати хліб навіть для того, хто Його зрадить. У цьому мовчазна Божа сила: Він ніколи не залишає столу любові, навіть тоді, коли знає, що буде залишений на самоті», – мовив Папа.
Не зрадники, а любі діти
Підсумовуючи, Святіший Отець зазаначив, що ми сьогодні можемо щиро запитати себе: «Чи ж це не я?». Не для того, щоб почуватися винуватими, але щоб відкрити своє серце на істину. Й у цьому полягає наша надія: знати, що навіть якщо можемо впасти, Бог не відвертається від нас. «Навіть якщо ми можемо зрадити Його, Він не перестає нас любити. І якщо ми дозволимо доторкнутися до себе цій любові, – смиренній, зраненій, але завжди вірній, – тоді ми зможемо по-справжньому відродитися. І почати жити вже не як зрадники, а як вічно любі діти», – сказав Лев XIV.
