У сільській місцевості молоді католики знову відкривають для себе віру і традицію, відновлюючи занедбані монастирі та каплиці під проводом священників з Інституту Доброго Пастиря. Занедбаний і забутий монастир XIX століття нині повертає собі життя завдяки зусиллям групи молодих людей і відданості католицького священника.
Про деталі ініціативи розповідає National Catholic Register.
Вже четвертий рік поспіль о. Матьє Раффре з Інституту Доброго Пастиря звертається до французької молоді через соцмережі, закликаючи їх долучатися до справи «відбудови християнської Франції».
Останніми роками Інститут реалізував низку проєктів реставрації, зокрема семінарії та інших католицьких об’єктів поблизу Шартра й Мон-Сен-Мішеля. Особливу увагу о. Раффре приділяє залученню молоді до цих ініціатив.
Цьогорічна мета – перетворити колишній монастир на духовний центр для реколекцій.
Реставруючи будівлі – відновлювати душі
«Це чудовий спосіб поєднати кілька аспектів, – пояснив о. Раффре виданню Register. – Робити щось корисне, а водночас дати молодим людям, які часто дуже ізольовані у своєму повсякденному житті, нагоду зустріти інших католиків, поспілкуватися зі священниками, поставити запитання, відкрити для себе традиційну латинську Месу – і все це, допомагаючи зберігати спадщину».
З 13 по 20 липня до проєкту долучилися 28 юнаків і дівчат, з якими о. Раффре познайомився через соцмережі, особливо завдяки своєму популярному акаунту в Instagram, за яким стежать як віруючі, так і невіруючі у Франції.
Хоча більшість учасників були католиками, цього року серед них були також атеїсти, хрещені, але непрактикуючі, і новонавернені. Це дало змогу вести глибокі розмови та разом молитися, черпаючи натхнення від тих, хто має міцнішу віру.
«Багато молодих французів хочуть пізнати католицьку віру і приходять до цього через історію, культурну спадщину та традицію», – зазначив о. Раффре. Він похвалив інші ініціативи на збереження спадщини, зокрема SOS Calvaires і Rénouve Une Statue, які займаються відновленням придорожніх хрестів і статуй по всій країні. «Християнство, яке наголошує, що ми складаємося з тіла і душі, природно охоплює такі зусилля», – додав він.
Священник пояснив, що ця діяльність особливо приваблює молодь, бо є «зовнішнім – часом дуже фізично виснажливим – виявом духовних переконань», що, своєю чергою, відкриває шлях до «глибшого внутрішнього перетворення».
«Йдеться про відновлення фізичних споруд, але, зрештою, мене найбільше цікавить відновлення душ, – сказав о. Раффре. – І я щиро вірю, що всі ці молоді люди, завершивши табір, відчувають, що зросли, чогось навчилися і духовно відновилися».
Будувати Царство Боже на землі
Клеман Ґомес, 24 роки, з Корбей-Есонн, брав участь вдруге, вперше познайомившись з о. Раффре через Instagram.
«Я зрозумів, що там будуть ремонтні роботи, і подумав: «Чому б не надати духовному виміру трохи фізичного?» – розповів він. – Як паломництво, коли проходиш через певні незручності, майже як покуту, щоб зробити внесок у щось більше».
«Це може здатися дрібницею – всього тиждень ремонту – але насправді це багато. Ми додаємо свою камінь до будівлі Божого діяння на землі, долучаємося до Царства Небесного тут, у малих справах», – додав він.
Хоча роботи було чимало, Ґомес, який навернувся до католицтва два з половиною роки тому, сприймав увесь тиждень як реколекції: вставав раніше, щоб встигнути на Месу та помолитися Розарій.
«Ісус мене постійно дивує, і я щодня наново відкриваю Христа, – зізнався він. – Цілий тиждень ми були «поза світом». Жили у спільноті, серед християн, почувалися більш живими, ніж будь-коли, палаючи запалом».
Особливе враження справило відкриття традиційної латинської Меси, яку о. Раффре служив щоранку.
«Віра, що сяє, дихає, живе»
«Молодь хоче бути корисною, – вважає Ґомес. – Хоче робити конкретні речі, щоб віра втілювалася у діях».
Він поділився особливо зворушливим моментом: «В останній день, у неділю вранці, ми всі вийшли на місце робіт. За годину до Меси встановили придорожній хрест, і кожен поклав до його підніжжя свій камінь.
«Це символ самої Церкви, – наголосив він. – Ми – Церква, і ми ставимо хрест, кожен своїм каменем».
Навіть атеїсти і ті, хто сумнівався у вірі, поклали свої камені з «серцем, що шукає». «Думаю, цей табір – братерство, любов, спільні розмови – уже посадив маленьке зерно в їхніх серцях», – сказав Ґомес.
«Люди виїжджали з табору сяючими, сповненими життя. І ти думаєш: «Це не норма». Бо після звичайного тижня роботи ти втомлений і хочеш спати, а тут – усі світилися».
Підсумовуючи, Ґомес сказав: «Я зрозумів, що не все втрачено. Є сильні християни, які прагнуть віддавати себе іншим і Богові».
