Лицарі Ордену св. Йоана Павла II розпочинають Всеукраїнську Помпейську новенну за Батьківщину і запрошують усіх охочих до молитви в намірах миру та перемоги. По дорозі з черговою поїздкою на Схід із фігурою святого Архангела Михаїла нам вдалося поспілкуватися з очільником української провінції ордену Володимиром Корчинським, який поділився досвідом особистої боротьби зі злим духом, чудес на фронті, силою заступництва св. Йоана Павла II та планами ордену на майбутнє.
Розкажи про Помпейську новенну за Батьківщину: як виникла ця ідея і хто може до неї долучитися?
На цьогорічному чоловічому Розарії серед поляків почув оголошення, що відбудеться Помпейська новенна у намірі, щоби Польща виконала волю Божу. Це не вперше відбувається така акція. Вона розпочнеться 15 серпня в Урочистість Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Ця дата збігається з річницею славнозвісного «Чуда над Віслою», коли Мати Божа врятувала Польщу і цілу Європу від комуністичних загарбників – від «червоної атеїстичної зарази», від більшовиків. Завершиться новенна 7 жовтня, у свято Пресвятої Діви Марії Святого Розарію (у календарі – обов’язковий спомин – прим. ред), коли християнська армія перемогла турків у битві під Лепанто.
Помпейська новенна складається з двох частин. Протягом перших 27 днів ми читаємо так звану прохальну частину, а наступні 27 днів – подячну. Так співпало, що середина припадає на літургійне свято Пресвятого Імені Марії (у календарі це спомин, що припадає на 12 вересня – прим. ред.), яке папа встановив на згадку перемоги Яна ІІІ Собеського над турками під Віднем у 1683 році. Тобто маємо три великі історичні перемоги, які відбулися завдяки заступництву Діви Марії та молитві Розарію. Тоді я подумав: чому б нам в Україні не розпочати таку Помпейську новенну за нашу Батьківщину? Ми як ніколи зараз потребуємо Божої допомоги та чуда, щоб завершилась ця війна і на українську землю прийшли мир і перемога.
Чи ти сам особисто молився цією новенною та отримував за її допомогою благодаті від Бога?
Колись у мене були великі труднощі, і тоді я відчув поклик почати молитися Помпейську новенну. У той час мені було важко молитися навіть одну частину Розарію. І я говорив: «Господи, я не дам ради». Була велика внутрішня боротьба. З одного боку бачив натхнення розпочати молитву, а з іншого – великий страх, що не впораюся. І я просто віддався в Божі руки зі всіма своїми страхами та немочами. Пам’ятаю, з того моменту розпочав молитися Помпейську новенну і отримав дуже багато благодатей. Мій особистий рекорд – відмовити 10 частин Розарію за день. Тим більш, що цього року 19 жовтня Папа Лев XIV канонізує у Римі творця цієї новенни – блаженного Бартоло Лонго, який сам мав сильну боротьбу із силами зла, до навернення був сатаністом і завдяки молитві Розарію досяг святості та спасіння. Помпейська новенна за Батьківщину – це наш спосіб духовно долучитися до цієї події. Вірю, що це принесе багато благодатей для Церкви та України.
Чи ця ідея знайшла підтримку та благословення у наших єпископів і священників?
Скажу відверто: я не один день боровся, щоби наважитися зателефонувати єпископу Леонові Дубравському і запропонувати йому цю ідею. Оскільки я – людина слабка, і зараз відбуваються різні акції та пропозиції до молитви, не знав, як це сприйме єпископ. Тоді помолився до Матері Божої і зателефонував єпископу. Він відразу цим захопився і сказав: «Володику, я це підтримую і благословляю: в Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь». Тобто маємо вже підтримку і благословення Церкви для цього.
Минулого року ваші лицарі відвідали Покровськ зі статуєю святого Архангела Михаїла, і місто, якому тоді прогнозували швидке захоплення росіянами, досі стоїть. Чи, на твою думку, існує взаємозв’язок між цими двома подіями і які населені пункти з Михаїлом плануєте відвідати цього року?
Пам’ятаю той день, як зараз. Це було 13 вересня минулого року. Молився Богу, щоб ми встигли туди заїхати, бо вже у серпні туди мали зайти російські війська. Коли ми приїхали в Покровськ, було добре чути, як працюють ворожі гармати.
Тоді там була каплиця Божого милосердя. Щоправда, з неї вивезли всі речі. І від неї ми зі статуєю святого Архангела Михаїла поїхали до центру міста й почали молитися Розарій. Для мене це був знак Провидіння, що, хоч ми не вибирали ні дату, ні час приїзду, це припало на фатімський день – 13 вересня, день об’явлень Божої Матері, де вона закликала, зокрема, до молитви за навернення Росії та посвячення її Непорочному Серцю.
Також вважаю не випадковим, що серед нас був професійний режисер з Польщі Кшиштоф Яблонський, який зміг зафіксувати цей момент на відео на досить професійному рівні. Те, що Покровськ стоїть до цього часу, для нас є чудом. Ми віримо, що святий Архангел Михаїл тримає це місто, цілу Україну та наше військо. Якби не вірили, то чому б туди їхали на лінію фронту і молилися?
Як військові сприймали ці поїздки з фігурою святого Михаїла?
Ми постійно залишаємо фігуру святого Архангела Михаїла в римо-католицькій каплиці в Слов’янську. Коли ми забирали її на урочистість в Тинну, самі військові телефонували і просили повернути Михаїла до Слов’янська, бо місто має вистояти. Військові самі принесли одного російського дрона і залишили його у святого Архангела як вотум. Вони вірять, що завдяки заступництву святого Михаїла цей дрон в останню мить розрядився, впав коло них і не зірвався. І що саме Архангел врятував їм життя. Тому багато наших захисників на фронті моляться до нього. Тому ми й веземо зараз цю фігуру назад на Схід.
Маєш приклади, як Бог діє на війні у житті лицарів Йоана Павла II?
Для нас дивом є те, що всі лицарі Йоана Павла II, які зараз воюють, і навіть якщо це їхні сини, слава Богу, усі живі. Так, є поранені з різним ступенем травм, але ніхто не загинув. Вірю, що це завдяки заступництву святого Йоана Павла II. І коли ми зараз їдемо по лінії фронту, у всіх містах бачимо присутність цього святого Папи. Всюди у каплицях є іконки святого Йоана Павла II – у Краматорську, у Слов’янську.
Наприклад, зустрілися з хлопцями з 3-ї штурмової бригади, які під час Апостольського візиту Йоана Павла ІІ до Києва у 2001 році були у службі охорони. Одна військова, яка зараз теж на лінії фронту, колись особисто отримала благословення від святого Папи. Вона була на заробітках у Польщі, служила гувернанткою одного генерала, і той взяв її з собою на зустріч із понтифіком під час одного його візиту до Польщі. Тоді вони мали перші місця на Месі, і кожна сім’я могла підійти та отримати персональне благословення.
Слово Боже говорить, що «треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф 6, 12). Чи відчував ти присутність і перешкоди для своєї місії від злого духа і як боровся з ним?
Відверто кажучи, не один раз відчував атаку на свою сім’ю. Демон завжди шукає різні щілини та слабкі місця. У мене це відбувалося через сім’ю, дітей, через наші стосунки з дружиною. І дружина це теж відчувала. І я, і вона мали думки від диявола, щоб залишити сім’ю та розлучитися. Але що допомагало? Передусім – адорація Пресвятих Дарів. У нашій парафії, де ми живемо у Польщі, відкрилася каплиця вічної адорації, де постійно цілодобово відбувається поклоніння Пресвятим Дарам. І кожен з нас має свою годину. Я, наприклад, молюся вночі з понеділка до вівторка, з 2-ї до 3-ї ночі. Ця година адорації врятувала мій шлюб і допомагає у всіх різних справах. І звичайно – Розарій і побожність до святого Архангела Михаїла, який допомагає у боротьбі з силами зла. Ми дійсно боремося проти злих духів, тому Христос вчить нас молитися за наших ворогів, за тих, які нас переслідують, щоб не відповідати злом на зло, а любов’ю і добром перемагати ненависть.
З власних спостережень можу сказати, що українці, особливо в тилових містах, звикли до війни і стали літеплими, особливо що стосується молитви та посту за мир. На твою думку, як наново запалити дух і ревність християн в Україні?
Ми, як християни, маємо розуміти, що війна відбувається на всіх рівнях – не лише мілітарному, але й духовному, інформаційному, за родину. Ми не повинні розслаблятися, потрапляти у зону комфорту, бо цей добробут вбиває. Це не означає, що якщо хтось із наших рідних не воює, ми не повинні нічого робити. Бо, можливо, інші страждають за наші гріхи – за гріх аборту, корупції. Не можна думати, що нас це не стосується. Навпаки, треба зробити власний іспит совісті і знайти мотивацію, чим я можу допомогти нашим військовим: молитвою, ділом, постом, милостинею чи навіть добрим словом.
Наступного року припадає 25-річчя Апостольського візиту вашого святого покровителя до України. Як готуєтеся до цього ювілею?
У мене є мрія, щоб в Україні виникла каплиця вічної адорації Пресвятих Дарів у намірах миру, цілодобова адорація. Існує ініціатива «12 зірок», щоб поставити 12 вівтарів цілодобової адорації Пресвятого Таїнства у різних куточках світу в намірах миру. На даний момент є сім таких місць: у Меджугор’ї, Кібехо (Руанда), Ямусукро (Кот-д’Івуар), Намянджу (Південна Корея), Віфлеємі та санктуарії в Озерні (Казахстані). Остання така каплиця постала в монастирі Непокалянова в Польщі. Бог дав мені благодать бути присутнім на її відкритті.
До 25-ї річниці візиту Папи в Україну хочу попрацювати та молитися, щоб і на нашій землі з’явився такий вівтар у якійсь парафії. Святий Йоан Павло II дуже наголошував на адорації і сам був людиною адорації – кожного дня розпочинав з молитви перед Пресвятими Дарами.
Де зараз присутні Лицарі Йоана Павла II в Україні? Чи плануєте поширення діяльності також на Греко-Католицьку Церкву?
Вважаю, що Йоан Павло II – це Папа, який дуже багато зробив для Греко-Католицької Церкви. Його дуже шанують серед українських греко-католиків. Думаю, було б добре, щоб на 25-річчя приїзду в Україну, під час якого він беатифікував греко-католицьких мучеників, у якійсь греко-католицькій парафії виникли Лицарі Йоана Павла II. Навчання цього Папи, його приклад святості та заступництво особливо актуальні в нашу складну епоху. Це справді пророк свого часу. Важливо, щоб його вчення та пам’ять про нього збереглися для наступних поколінь.
Зараз Лицарі Йоана Павла II з Української провінції присутні в Києві. Це єдина хоругва в Київсько-Житомирській дієцезії. У Харківсько-Запорізькій дієцезії є три хоругви, остання з яких виникла у Слов’янську завдяки святому Архангелу Михаїлу. Маємо надію, що вона буде міжнародною, бо вже є кандидати з Чехії, можливо, будуть ще словаки, оскільки налагодили співпрацю з волонтерами-католиками. Серед братів є також військові, які там служать.
У Мукачівській дієцезії є лицарі у Середньому. Там Володимир Завадський оселився з дружиною і всиновленими дітьми після виїзду з-під Маріуполя. У Кам’янець-Подільській дієцезії маємо хоругви у Городку, Хмільнику, Тинні та Плебанівці.
Розмовляв Олександр Бучковський
