20 липня 2025 р. у Всеукраїнському санктуарію Матері Божої Святого Скапулярію у Бердичеві проповідь під час урочистої Святої Меси виголосив кардинал Пауло Кошта з Бразилії. Подаємо її в повному обсязі.
З радістю та любов’ю вітаю єпископів, священників, кожного й кожну з вас.
Слава Ісусу Христу!
Хочу звідси запевнити вас у близькості до українського народу від наступника Петра, нашого вже улюбленого Папи Лева XIV. Він молиться за вас. Він завжди нагадує світові про ваші страждання у цій нелюдяній, несправедливій та жорстокій війні, яка приносить лише біль і смерть, бо така є війна. Людина створена для свободи, а не для гноблення. Святий Йоан Павло ІІ, коли відвідав вас у 2001 році, сказав: «Вітаю землю, яка пізнала страждання і гноблення, зберігаючи прихильність до свободи, яку ніхто ніколи не зміг зруйнувати». Сьогодні ви переживаєте страшний біль війни, але ваше покликання – це свобода, бо людина створена для свободи.
Я тут серед вас як паломник, у цьому святому місці. Я приїхав із Бразилії – країни католицької, з живою та активною Церквою. Я приїхав, щоб висловити вам свою близькість у ці важкі часи. Я приїхав, щоб сказати: ми з вами. Ми також почуваємося безсилими перед обличчям руйнувань і жахіть війни. Але я хочу, щоб ви відчули близькість, молитви та солідарність Церкви Бразилії, моєї архідієцезії. Якщо багато політиків мовчать, люди доброї волі не мають права мовчати перед жахом війни.
Ми перебуваємо в цьому Всеукраїнському Санктуарії Матері Божої Святого Скапулярію в Бердичеві – місці, де можемо досвідчити материнську і втішну присутність Матері Ісуса. Вона є Матір’ю і ніколи не залишає своїх дітей. Перебуваючи тут із синівським серцем, ми досвідчуємо Її материнську присутність, яка торкається серця кожного з нас. Її присутність, у цьому простому образі, символізує ніжність і близькість Бога до нас. Наше серце наповнюється любов’ю, і з нього природно виривається спів хвали. Таємниця Її материнської присутності торкається глибини нашого буття. Любов спонукає нас зупинитися перед цією таємницею Матері, споглядати Її, радіти Її близькістю. Перед Нею ми почуваємося прийнятими з усім тягарем нашого життя — із болями, стражданнями і мріями. Наше серце зворушується, і з нього виходить щира, довірлива молитва — це молитва серця, яке відмовилося покладатися тільки на себе, визнаючи: саме по собі воно нічого не може. Тільки Вона може дати нам те, чого ми так потребуємо і чого не може дати байдужість людського серця: мир.
Перед нашим безсиллям ми не можемо втратити надію, адже людина віри – це паломник надії. У цей ювілейний рік ми святкуємо свято Діви Марії, де ми покликані стати паломниками Надії. Ми прийшли сюди, до цього марійного санктуарію, щоб зустріти Матір Ісуса і нашу Матір. Образ паломника нагадує нам про дорогу: що християнське життя є паломництвом, і на цій дорозі «ми потребуємо сильних моментів, щоб годувати й зміцнювати надію – незамінну супутницю, що дає змогу розгледіти мету: зустріч із Господом Ісусом».
Потрібно чекати, навіть коли обставини є несприятливими, бо з найменших знаків Бог творить велике Царство Боже. Так було з маленькою хмаркою, яку бачив пророк Ілля: «Маленька хмара, завбільшки з руку людини, підіймається з моря». З цього невидимого знаку виникла велика злива. Наша надія не ґрунтується на порожнечі, а на певності, що Господь Ісус, Якого Євангеліє показує вмираючим на хресті, є живим, воскреслим і йде поруч із нами. Він – великий сенс нашої надії.
Ваша культура є просякнута християнством. Покоритися Христу та Його Матері не ображає людську автономію, адже Христос – це досконале втілення людської особи. Тільки в таємниці Христа людина знаходить, що значить бути людиною, і здійснює своє справжнє покликання. Адже людина була створена в Христі і для Христа. Святий Августин говорив: «Ти створив нас для Себе, i серце наше не спокійне, доки не спочине в Toбi». Він є Тим, Хто дає сенс нашому життю. Без Нього життя стає біднішим, без змісту. Тільки Він може живити нашу надію, навіть коли обставини є вкрай несприятливими. Так було не раз в історії, можливо, це і ваша ситуація тепер. Але присутність Його Духа в нас робить нас людьми надії. Хто має віру – має і надію.
Ми сьогодні згадуємо Діву Марію, яка на горі Кармель явилася святому Симону Стоку і передала йому скапулярій. Сьогодні гора Кармель – це наш санктуарій, де ми покликані відчути Її материнську присутність і не почуватися покинутими у час болю і страждання. Вона як Мати продовжує проявляти нам свою материнську близькість. Вона – Мати, а Мати ніколи не залишає своїх дітей. Саме цей образ материнства Марії Євангеліє ставить перед нашими очима: «Біля Ісусового хреста стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Побачивши матір і учня, який стояв поряд і якого любив, Ісус промовив до матері: «Жінко, ось твій син!» Потім звернувся до учня: «Ось твоя мати!» І від тієї години взяв Її учень до себе».
Сцена, яку Євангеліє дає нам споглядати, поміщає в центр хрест Ісуса, а біля його підніжжя – Марію, жінку, інших жінок та улюбленого учня. У цьому й полягає плідність таємниці хреста, на якому здійснюється наше відкуплення. Хрест нагадує нам про любов Відкупителя, яка з самого початку освітила історію цієї великої країни і віру нашого улюбленого народу. Із хреста проростає дорога цивілізації любові, яка прагне перемогти ненависть і нетолерантність та вказує напрямок братерського суспільства. Філософ Григорій Сковорода, якого тут, на цих землях, цитував святий Йоан Павло ІІ, говорив: «Все минає, але любов після всього остається. Все минає, але не Бог і не любов». Тільки любов може допомогти нам збудувати суспільство, гідне величі Бога і гідності людини, створеної на Його образ і подобу.
Якщо в Кані Галілейській жінка (Марія) вказує учням на волю Сина, то біля хреста Вона стає Матір’ю учня. Прослідковується зростання ролі Діви Марії: у Євангелії Її не називають власним ім’ям (Марія), а іменують просто “Жінкою. Вживання поняття “жінка” наповнене глибоким символічним змістом. Воно посилається до першої жінки, Єви, та до образу Сіону зі Старого Завіту. Знак у Кані Галілейській має месіанську природу – тобто пов’язаний із справою Месії, із справою Ісуса Христа.
В економії Нового Союзу, скріпленій Пасхальною тайною, Мати Ісуса стає уособленням Нового Єрусалиму, тобто Дочки Сіону, до якої пророки звертали свої слова про останні часи. Так само, як у біблейсько-юдейській традиції Єрусалим – а разом із ним і Божий народ – часто втілювався в образі «Жінки», Ісус і називає Свою Матір словом «Жінко». У Марії Ісус вказує на втілення Нового Єрусалиму – Матері, тобто Церкви-Матері. Тут відбувається перенесення образу з Єрусалиму на Матір Ісуса. Матір Ісуса – це вселенська Мати розсіяних дітей Божих, з’єднаних у Христі, Якого Вона вкрила нашою плоттю у Своєму материнському лоні. Як Мати Ісуса, під хрестом Марія проголошується Матір’ю всіх, хто з’єднаний з Ним через віру. Вона – Мати учнів і учениць Ісуса, якими є всі ми.
«Ми покликані разом із Йоаном, улюбленим учнем, споглядати Марію як нашу Матір. Ми бачимо в Ній сильну Жінку, обіцяний знак спасіння, нову Єву, Матір живих, великий знак неба, про який говорить Одкровення». Марія, яка породила Ісуса, тепер відіграє материнську роль у житті й на дорозі Церкви та в житті й на шляху кожного учня Христа. Вона супроводжує учнів Ісуса, допомагає їм, заступається за них. Вона дарує нам впевненість у Своїй материнській присутності у всіх обставинах нашого життя та історії. Так само, як у Кані, Вона завжди чує потреби Своїх дітей. Вона відчуває ваше прагнення миру. Саме тому не втомлюйтеся благати Її про цей дар.
Справжній мир не народжується з підкорення, а є плодом справжнього діалогу, в якому беруть до уваги справедливість, природне право народів, спільне добро, а головне – право кожної людини на справедливий і тривалий мир, який походить від гідності людини.
Нехай Пресвята Діва Марія, яку ви тут вшановуєте як Діву скапулярію, заступається перед своїм Сином Ісусом за нове вино – справжній і тривалий мир, якого ви так потребуєте.
Амінь.
