Коли альпініст Едоардо Річчі застібає страхувальну систему чи готується до складного підйому в Альпах, він мовчки молиться до блаженного П’єра Джорджо Фрассаті.
«Я думаю, що саме він урятував мене», – каже Річчі, згадуючи лавину, яка накрила його під час лижної мандрівки. – «Я став жертвою лавини… і вижив без жодної травми».
Річчі – один із тих, хто любить піші мандрівки, скелелазіння й лижі у високогір’ї. Незабаром такі люди матимуть свого небесного покровителя. Католицька Церква готується до канонізації Фрассаті – 24-річного італійця з Турина, який помер від поліомієліту 1925 року. Нове покоління дедалі частіше відкриває для себе його любов до гір і глибоку духовність, яку найкраще виражає відомий сьогодні девіз молодого блаженного: «Verso l’alto» – У напрямку до висот.
«Альпінізм – це спосіб доторкнутись до недосяжного», – каже Річчі. – «Коли ти сам або з кількома друзями, ти відчуваєш тишу, відчуваєш, як близько ти до Бога».
Наразі він укладає карту альпіністських маршрутів Фрассаті – складних шляхів, які потребують досвіду й майстерності.
«На той час він точно був дуже вправним альпіністом», – зазначає Річчі, згадуючи, що Фрассаті входив до лав Італійського альпійського клубу. І хоча Папи закликали молодь наслідувати Фрассаті на шляху до вершин святості, сам Річчі застерігає: перш ніж буквально йти його слідами, краще звернутися до сертифікованого гірського гіда.
Вершини, які він любив
Одним із найскладніших сходжень, які здійснив Фрассаті, була Ґрівола – 4000-метрова вершина в Альпах, у національному парку Гран-Парадізо. «Це важкий маршрут – не через техніку, а через ненадійність скелі», – пояснює Річчі.
Після вдалого двохденного сходження Фрассаті переможно написав латиною на знімку з вершини: «Grivola victa est» – Ґрівола переможена. У 1923 році в листі до друга він зізнавався: «Щодня я закохуюсь у гори дедалі більше, і якби навчання дозволяло, я проводив би там цілі дні, споглядаючи у чистому повітрі велич Творця».
Ще одне складне сходження – Гран-Турнальн (3379 м) в італійській долині Аоста. Фрассаті здійснив його з гірським провідником, зупиняючись у притулках для відпочинку перед фінальним ривком до вершини з панорамою на Матергорн і Монте-Роза. «Підйом був доволі складний, але краєвид – неймовірний», – каже Річчі.
Фрассаті мріяв підкорити Матергорн, але батько заборонив йому це як надто небезпечне. Він також просив дозволу піднятися на Монблан – найвищу вершину Європи, але знову отримав відмову.
Та все ж йому вдалося піднятись на Шато-де-Дам (3488 м) у регіоні Вальтурнанс. «Деякі ділянки цього маршруту справді важкі», – зауважує Річчі, додаючи, що гід похвалив Фрассаті за успішне сходження.
Найближча до серця вершина – гора Мукроне, яку він часто підкорював, гостюючи у бабусі й дідуся в Поллоне. З вікна своєї кімнати бачив її щодня. Якось на дверях він залишив записку: «Гори, гори, гори, я вас люблю!»
У 1920 році в листі він розповідав, що після одного з підйомів на Мукроне мав благодать бути на Святій Месі просто на вершині. Фрассаті також захоплювався лижним спортом – особливо в долині Сузи, де нині розташовані відомі курорти Сестрієре й Чезана.
«На той час доріг не було… тож підйом здійснювали на лижах, а потім спускались униз», – каже Річчі. – «Гори були його пристрастю в усіх проявах».
Лише за кілька тижнів до смерті Фрассаті востаннє вирушив у гори – цього разу в долини Ланцо, разом із друзями. На знімку, зробленому під час сходження, він написав свій незмінний девіз: «Verso l’alto».
Паломництво серед хмар
Та не всі мандрівки П’єра Джорджо в гори були пов’язані з альпінізмом. Деякі ставали справжнім паломництвом. Щоразу, коли П’єр Джорджо приїздив до дому своїх бабусі й дідуся в Поллоне, він вирушав у крутий шестимильний піший похід до санктуарію в Оропі – місця, де зберігається чудотворна Чорна Мадонна з Оропи, темна дерев’яна статуя Пресвятої Діви Марії, яку вшановують уже століттями.
Фото: Кортні Марес.
У листі 1925 року він писав: «Завтра, як це буває щоразу, коли я покидаю Поллоне, я знову підіймуся до Оропи, щоби помолитись у cвятому Санктуарії. Згадаю тебе біля стіп коричневої Мадонни».
Крістін Вохар, президентка Frassati USA – апостольської організації з Нешвілла, розповідає про один з оригінальних методів Фрассаті, щоб не проспати перед ранковим паломництвом.
«Щоб не розбудити всю родину, він прив’язував мотузку до зап’ястя або до тумбочки й звішував її з вікна – так садівник міг потягнути за неї і розбудити його», – усміхається Вохар.
Сьогодні маршрут до Оропи – один із найпопулярніших на “стежках Фрассаті”. А ті, хто шукає більшого виклику, можуть піднятись і далі – до вершини Мукроне, що здіймається над санктуарієм.
У 1989 році перед беатифікацією Фрассаті папа Йоан Павло ІІ сам відвідав Оропу й закликав молодь наслідувати його приклад: «Століттями прочани долають гори, щоби тут, у цій святині, вшанувати Богородицю й знайти мир і тишу. Дорогі молоді, відкрийте, як П’єр Джорджо, шлях до святині, ставши на духовну дорогу, яка під проводом Марії наближатиме вас до Христа».
Сходження до святості
Однак вершини, які підкорював Фрассаті, не обмежувались лише горами.
Отець Лука Бертареллі, настоятель у Поллоне, каже: шлях П’єра Джорджо до неба був устелений численними хрестами.
Першим став непорозуміння в родині. Його побожність і простота суперечили світським поглядам батьків. «Він був зовсім не схожим на них. І дуже це відчував», – зазначає священник.
Іншим викликом стали навчання: він обрав складну спеціальність – гірничу інженерію в Туринському політеху. «Хоч був дуже здібним, але цей факультет давався йому нелегко», – каже о. Лука.
Навіть молитва була боротьбою. «Він був людиною глибокої молитви, але в листах писав, що йому це дуже важко дається. І саме це, – додає священник, – ознака справжньої духовної глибини, внутрішньої боротьби».
Для отця Луки девіз «Verso l’alto» – це не лише про гори. «Бог – це ті висоти, яких ти прагнеш досягти», – каже він.
Джерело: CNA
