Руїни першого монастиря в Норвегії знову наповнюються молитвою. Саме тут, на острові Селья, паломники переживають глибоку внутрішню переміну і прагнуть відродження католицизму в цій частині Скандинавії.
Про це пише Vatican News.
Легенда про святу Санніву
Острів Селья, розташований біля узбережжя Нурдфіорду, вважається колискою християнства в Норвегії та всій Скандинавії. Він нерозривно пов’язаний з легендою про ірландську принцесу Санніву, яка у IX столітті втекла з батьківщини, рятуючись від примусового шлюбу з язичницьким королем. Разом із кількома супутниками вона відпливла в море на човнах без весел і вітрил, цілковито покладаючись на Боже провидіння.
«Саме Божим провидінням вони опинилися тут – на святому острові Селья», – розповідає о. Матіас Ледум у коментарі для National Catholic Register. За його словами, вони оселилися в печерах, ведучи життя молитви, посту й умертвлення. Коли до острова наблизилися переслідувачі, печера обвалилася, поховавши їх усередині. Та пам’ять про їхню святість збереглася.
Після того як було знайдено тіло св. Санніви, розпочався її культ. Селья стала першим місцем паломництва в Норвегії, а Санніва – її першою святою. У XI столітті тут було засновано перше єпископство та бенедиктинський монастир.
Свідчення покликання
Щороку 8 липня на острів вирушає паломництво. Цьогоріч сотні вірних взяли участь у Святій Месі, звершеній серед руїн монастиря. «Я вперше приїхав сюди десять років тому – ще до вступу до семінарії», – згадує о. Ледум. «Відчув тоді сильне заступництво святої Санніви. Її історія мене глибоко зворушила – вона залишила все і дозволила Богові провадити себе».
За словами священника, ця зустріч стала для нього підтвердженням, що потрібно довіритися Богові. «Я ще не знав, чого Бог від мене хоче, але був певен: якщо Йому довірю, Він приведе мене туди, де маю бути. І ось я тут, десять років потому, як священник».
Навернення і чудо
Катехитка Рагнхільд Гьоєн з Берґена з 2013 року активно виступає за відбудову монастиря на Сельї. Разом із чоловіком вони продали все, щоб придбати землю під цю справу. «Це було очевидно – Бог хоче тут монастир», – переконана Гьоєн.
Вона вперше приїхала на острів 2004 року, будучи ще лютеранкою. «Я не могла тоді просити нікого про молитву – але випила води з чудодійного джерела і молилася до Бога. Тоді почула внутрішній голос: “Її зватимуть Санніва, і вона буде великою в Божих очах”». За місяць Рагнхільд дізналася, що вагітна.
Повернення бенедиктинців?
Ініціатива з відбудови монастиря знаходить підтримку серед католицьких родин, а також бенедиктинців із Франції. Важливо, що до справи долучаються також пастори п’ятидесятницьких, баптистських та лютеранських спільнот. Такий екуменічний дух захоплення Сельєю свідчить про глибоку тугу, яка відгукується в серцях поколінь.
Майже сто років тому, у 1926 році, на острів прибула Сігрід Унсет – лауреатка Нобелівської премії з літератури та новонавернена католичка. Вона хотіла викупити ділянку, однак місцева влада тоді відмовила їй, побоюючись так званої «католицької пропаганди». Та це її не зупинило: Унсет багато разів паломничала до Сельї, черпаючи натхнення в печерах, монастирських руїнах і суворій природі – мотиви, які потім з’явилися в кількох її творах.
«Це місце наповнене миром і добром. Ніхто не залишає Селью байдужим. Кожен, хто тут побував, відчуває подив і дотик Божого перетворення», – підкреслює Рагнхільд Гьоєн. Вона впевнена: цьому місцю потрібні бенедиктинці. «Це духовні воїни Церкви – сьогодні ми дуже потребуємо їх у Норвегії», – наголошує катехитка, додаючи, що постійно молиться за нові покликання до священства для своєї країни.
