Коментуючи під час загальної аудієнції чергову Ісусову притчу, Папа Лев XIV звернув увагу на те, що потрібно навчитися переривати свій поспіх, зупинятися, щоби побачити потребу ближньому та поспішити з конкретною допомогою.
Про це повідомляє Vatican News.
Євангельські притчі – це нагода змінити перспективу та відкритися на надію. Із цього ствердження Папа Лев XIV розпочав катехизу під час загальної аудієнції, яка в середу, 28 травня 2025 р., відбулася на площі Святого Петра у Ватикані. Продовжуючи розпочатий попередником цикл «Ісус Христос – наша надія», Святіший Отець ділиться роздумами про деякі Христові притчі, й цього разу в центрі уваги була притча про милосердного самарянина. «Брак надії, – пояснив він, – іноді спричинений тим, що ми зупинилися на певному жорсткому й закритому погляді на речі, а притчі допомагають нам подивитися на них з іншої точки зору».
Два питання
Цього разу, як зауважив Наступник святого Петра, відправною точкою є законовчитель, людина з доброю освітою, яка, однак, потребує змінити перспективу, бо «зосереджений на собі й не помічає інших». Це випливає і з його запитання, зверненого до Ісуса: як «успадкувати» вічне життя, як якесь «незаперечне право». А єдине, що він просить пояснити, – це термін «ближній». «Тому Ісус розповідає притчу, яка є дорогою до перетворення цього запитання, до переходу від “Хто мене любить?” до “Хто виявив любов?”. Перше питання – це питання незрілого, друге – питання дорослого, що зрозумів сенс свого життя. Перше питання – це те, яке ми вимовляємо, коли стаємо в кутку і чекаємо, друге – те, яке спонукає пуститися в дорогу», – сказав Папа, звертаючи увагу на те, що в центрі уваги причті є дорога, яка також символізує наше життя. Й з нами може трапитися, що «ситуації, люди, іноді навіть ті, кому ми довіряли, забирають у нас все і залишають посеред дороги».
Перешкода для співчуття
«Життя, однак, складається із зустрічей, і в цих зустрічах ми показуємо себе такими, якими ми є. Ми опиняємося перед іншим, перед його неміччю і слабкістю, і можемо вирішити, що робити: заопікуватися ним чи зробити вигляд, що нічого не сталося», – вів далі Лев XIV, зауваживши, що левіт і священник, які йшли тією ж дорогою – це люди, які служать у храмі, перебувають у священному просторі. Але «звершення культу не робить автоматично співчутливими», бо «перш, ніж релігійним, співчуття є питанням людяності». «Перше, ніж бути віруючими, ми покликані бути людяними», – наголосив Папа. За його словами, можемо припустити, що ці двоє тривалий час перебували в Єрусалимі, а тому поспішали додому. І саме поспіх, «настільки присутній у нашому житті», стає на заваді тому, щоби співчувати, бо «той, хто вважає, що його подорож є пріоритетною, не готовий зупинитися задля іншої людини».
Здатність перервати подорож
І ось приходить хтось, хто здатен зупинитися. Це самарянин, представник народу, який зневажали, й про релігійність якого нічого не згадується, лише те, що він подорожував. «Релігійність тут ні до чого. Цей самарянин зупиняється просто тому, що він – людина, перед іншою людиною, яка потребує допомоги», – сказав Святіший Отець, додаючи, що співчуття виражається через конкретні жести. Самарянин наближається, бо «якщо хочеш допомогти, то не можеш думати про збереження дистанції»; він перев’язує рани, обмивши їх вином і змастивши олією, садить бідолаху на свою в’ючну тварину, бо «насправді допомагаємо тоді, коли ми готові відчути тягар болю іншої особи»; він привозить його до заїзду й витрачає гроші, а також обіцяє покрити майбутні можливі видатки, «бо інша особа – це не посилка, яку треба доставити, а хтось, ким потрібно заопікуватися».
«Дорогі браття й сестри, коли ж і ми будемо здатні зупинитися і проявити співчуття? Тоді, коли ми зрозуміємо, що поранений на дорозі – це кожен з нас. Тоді пам’ять про те, як Ісус зупинявся, щоб піклуватися про нас, зробить нас здатними до співчуття», – сказав Папа Лев XIV, закликавши: «Молімося, отже, про те, що ми могли зростати в людяності, щоб наші стосунки були більш справжніми й багатшими на співчуття. Просімо в Ісусового Серця благодаті дедалі більше мати такі ж почуття, як у нього».
