Від 7 травня кардинали-виборці збиратимуться в особливому духовному та мистецькому місці, занурюючись у красу каплиці, розписаної фресками Мікеланджело, та надихаючись її богословським значенням. Також Папа Йоан Павло ІІ у своїй поетичній медитації «Римський триптих» зупинився на чудовому баченні «Божественного митця».
Про це повідомляє Vatican News.
Він приваблює увагу, заспокоює душі. Владний і спокійний жест Христа-Судді Мікеланджело є центром і рушійною силою для широкого і обертального руху приблизно чотирьохсот персонажів, серед яких душі, святі, ангели і прокляті, що утворюють велику стіну розміром приблизно 14 на 12 метрів позаду вівтаря Сикстинської каплиці. У цьому місці, вершині мистецтва й духовності, у найближчі дні буде обрано Наступника апостола Петра.
Під пильним поглядом Ісуса й Марії
У центрі Страшного суду – напівнагий Син Божий, Який сидить на хмарах, лівою рукою Він прикриває пробитий бік, а піднятою правицею сповіщає про винесення присуду. Поруч з ним, у сяйві світла, зображена Діва Марія: Вона завжди заступалася за спасіння людства і тепер Її голова відвернена вбік, наче жест смиренності. Вона більше не може нічим зарадити, а тільки чекає на слова свого Сина. Материнський погляд Пресвятої Богородиці звернений праворуч на вибраних, які у воскресінні тіла підносяться до небес. Суворий погляд Христа спрямований на прокляті душі, розпачливі і стражденні, яких демони заганяють у пекельну безодню. Частина з них марно намагається врятуватися від вічного осуду, чіпляючись за хмари.
Харон і Мінос
У нижній частині композиції Харон, міфічний керманич пекла, використовує своє весло, щоб вибити проклятих з човна і привести їх до Міноса. Пекельний суддя з довгими ослячими вухами оповитий змією, яка кусає його за геніталії, що символізує кінець людства. Очевидним тут є покликання на Данте, зображеного серед блаженних душ.
Постаті святих
Під впливом скульптурної пластики Мікеланджело, натхненної шедеврами «Лаокоона» чи «Бельведерського торсу», що зберігаються в Дворі статуй у Ватикані, з’являються також фігури святих Петра з ключами, Лаврентія з решіткою, Катерини Олександрійської із зубчастим колесом, Себастьяна, що стоїть навколішки зі стрілами в руці, Вартоломея зі шкірою в руках, яку з нього здерли кати: у ній митець відтворює його спотворене і страдницьке обличчя. Серед цих портретів героїв віри недавні дослідження також ідентифікували обличчя Марії Магдалини, апостолки надії, чиє літургійне спогадування, за розпорядженням Папи Франциска, почали відзначати 22 липня з 2016 року. Цю жінку, взірець покаяння, прощення і відкуплення від гріха, ототожнили зі світловолосою постаттю, яка цілує великий хрест ліворуч від Христа-Судді.
Ангели апокаліпсису
З-під величної постаті Христа проривається сила звуку: довгі сурми ангелів апокаліпсису з розпашілими щоками наповнюють свої труби повітрям, щоб розбудити мертвих. Спасенний той, хто віддав своє життя Христу. Схоже, що це послання бере початок від двох верхніх люнетів, розташованих праворуч і ліворуч, де зображені групи ангелів з предметами страстей: хрест, жереб, терновий вінець, колона для бичування, драбина і жердина з вимоченим в оцті губкою.
Світло, яке перемагає темряву
За задумом Мікеланджело, це є парузія, тобто повернення Ісуса наприкінці часів, Який урочисто запроваджує Царство Боже. Втім, усе це зболене, сповнене страждань бачення в трагічній деформації тіл пронизане сяйвом Символу віри. Над пітьмою бере гору світло, блиск неба, колір лазурної блакиті. Бьяджо да Чезена, церемоніймейстер Папи Павла ІІІ, був обурений, сказавши, що непристойним є зображати стільки «оголених людей, які виставляють напоказ свій сором», вважаючи, що композиція «більш придатна для таверни, ніж для Папської каплиці». Після Тридентського собору, художника Даніеле да Вольтерра попросили приховати наготу деяких персонажів, які вважалися непристойними; в подальші століття відбувалися й інші втручання, повʼязані з цензурою.
Святиня богослов’я людського тіла
Тридцять років тому «реставрація століття» повернула фрескам блиск їхніх первісних кольорів. Для того, щоб надалі підтримувати в належному стані живописну поверхню, яку було відновлено у 1994 році завдяки проведеним заходам з її консервації, щороку з середини січня до середини лютого Сикстинська каплиця проходить звичайне технічне обслуговування, яке здійснює «Офіс консервації» з метою проведення еколого-кліматологічного моніторингу середовища каплиці, яка зазнає постійного антропогенного впливу.
Усвідомлення Божої присутності
Під час реставрації у 1990-х роках було прийнято рішення прибрати т. зв. «браґеттоне», елементи творчості Даніеле да Вольтерра, пов’язані з приховуванням оголених тіл, зберігши лише кілька з них у якості історичного свідчення Контрреформації. У своїй проповіді під час Євхаристійного богослужіння з нагоди завершення відновлення Сикстинської каплиці, Папа Йоан Павло ІІ не вагаючись окреслив Страшний Суд і загалом Сикстинську каплицю як «Святиню богослов’я людського тіла». В Апостольській Конституції «Universi Dominici Gregis» 1996 року він розпорядився, щоб конклав і надалі проходив у цьому приміщенні, «де все сприяє усвідомленню присутності Бога, перед яким кожна людина повинна колись постати на суд». За словами Папи Йоана Павла ІІ, фрески Мікеланджело, зокрема Страшний суд, створені за 450 днів між 1536 і 1541 роками, допомогли підготувати душі кардиналів-виборців до сприйняття внутрішніх порухів Святого Духа.
«Римський триптих» Йоана Павла ІІ
«Й саме тут – біля підніжжя тої предивної сикстинської поліхромії, збираються всі кардинали – спільнота, відповідальна за успадкування ключів Царства. Приходять саме сюди. І Мікеланджело знов огортає їх баченням», – писав Папа Йоан Павло ІІ у творі «Римський триптих», висловлюючи унікальні свідчення емоцій, які викликали в нього фрески Мікеланджело під час участі у двох конклавах 1978 року (Йоан Павло ІІ, Римський Триптих, Пульсари 2011).
На порозі Сикстинської каплиці
У своєму поетичному творі Папа Йоан Павло ІІ споглядає каплицю:
«Стою при вході до Сикстини –
Можливо, це все легше було висловити мовою
“Книги Буття” –
Але Книга чекає на образ. – І слушно. Чекала на свого
Мікеланджело.
Адже той, хто створював, “бачив” – бачив,
що “було добре”. “Бачив”, отже, Книга чекала на плід “бачення”.
О ти, людино, яка теж бачить, прийди – Кличу вас всіх, “очевидців” одвічних.
Кличу тебе, Мікеланджело!
Є у Ватикані каплиця, яка чекає на плід твого бачення!
Бачення чекало на образ.
Відколи Слово стало тілом, бачення постійно чекає.
Бачення конклавів
Під час презентації «Римського триптиха» 6 березня 2003 р, кардинал Йосиф Ратцінґер зазначав: «Споглядання Страшного Суду в епілозі другої частини є, мабуть, тією частиною (…), яка найбільше зворушує читача. З внутрішнього погляду Папи знову постає пам’ять про конклав в серпні та жовтні 1978 року. Позаяк я також був там, то добре знаю, як ці образи впливали на нас у години великого рішення, як вони кидали нам виклик, як вони вселяли в наші душі велич відповідальності».
«До них промовляє бачення Мікеланджело»
Так було в серпні, а потім в жовтні пам’ятного року двох конклавів,
і так буде ізнову, якщо виникне потреба,
по моїй смерті.
Треба, щоб промовляло до них бачення Мікеланджéло.
«Con-clave», спільний клопіт про успадкування ключів,
ключів від Царства.
Вони бачать себе поміж Початком і Кінцем,
поміж Днем Сотворіння і Днем Суду…
Визначено людині раз померти, а потім – Суд!
Остаточна прозорість і світло.
Прозорість діянь –
Прозорість сумління –
Потреба, аби під час конклаву Мікеланджело пояснив
людям –
Не забувайте: Omnia nuda et aperta sunt ant Oculus Eius.
Ти, котрий усе прозираєш, – вкажи!
Він вкаже…
