17 квітня у київському катедральному соборі святого Олександра відбулася урочиста літургія Вечері Господньої, очолювана єпископом-ординарієм Київсько-Житомирської дієцезії Віталієм Кривицьким SDB.
Про це пише Київсько-Житомирська дієцезія.
Літургія Вечері Господньої — це частина Пасхального Тридення, урочистого періоду святкування Страстей, смерті і Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Цьогоріч ця літургія була також відзначена особливою подією: кілька дорослих осіб вперше приступили до Святого Причастя, ставши живою частиною Містичного Господнього Тіла — Католицької Церкви.
Коментуючи у своїй проповіді Слово Боже, яке лунало сьогодні у храмі, єпископ Кривицький звернувся до вірних з такими словами:
Сьогоднішня літургія запрошує нас ретроспективно відступити назад, до Старого Завіту, опинитися у дуже важливому для Ізраїля часі: у ночі великої переміни, після якої ніщо вже не буде таким, як раніше. Обраний люд перестав бути рабами, вийшов із Єгипту і постійно згадуватиме цю святу ніч — те, як Господь втрутився в історію народу і все перемінив. Ця ніч сповнена подій, яких не могла вигадати людина; їхнім автором є сам Бог. Але до цього ізраїльська громада мала зустрітися на вечері, що відбувалася за чіткими правилами, переданими Господом через Мойсея і Арона. Це була не просто вечеря — це була своєрідна ініціація, захід для істинно віруючих людей.
Господь говорить: приготуйте вечерю, їжте її поспішно, бо прийде Господь вас рятувати. Ця вечеря мала багато важливих елементів, та я хотів би зосередитись ось на чому: це була нова вечеря, новий спосіб переживання стосунків із Господом для людей, які вірили у Нього, які, можливо, «спотикалися» у своїй вірі, а сьогодні відкрили для себе Бога.
Христос, виконуючи Слово Книги Вихід, хотів разом зі своїми учнями пережити вечерю напередодні нової Пасхи — напередодні своєї смерті і Воскресіння. Він хотів відсвяткувати її у вузькому колі, і те, що вона розпочалася у четвер, започаткувало зміни, внесені Христом у пасхальну вечерю. Христос часто вносив певні корективи у стосунки людини з Богом, давав вказівки, завдяки яким люди мали у новий, особливий спосіб відкрити для себе Бога. Тайна Вечеря не була винятком. У її часі Ісус перемінив певні речі, а найголовніша з них — це переміна хліба і вина у Тіло і Кров Господні. Господь не говорить, що ця вечеря має якийсь символічний характер; ні, Він встановлює Таїнство, яке віднині збиратиме нас довкола Нього і говорить: чиніть це на Мій спомин.
Під час вечері Він дав своїм учням хліб і вино, називаючи їх по-іншому: це вже не хліб, а Тіло, яке за вас буде віддане; це вже не вино, а справжня Кров, яка за вас буде пролита. Коли? Завтра. Це станеться вже завтра ввечері, тобто у Велику П’ятницю.
Під час цієї Останньої Вечері Христос запровадив ще одну велику переміну. В ізраїльській традиції людині, яка прийшла у дім, пропонували омити ноги. Зазвичай їй приносили воду, щоб вона могла зробити це сама; у більш заможних родинах це робили слуги, але ніколи не було такого, щоб сам господар омивав своїм гостям ноги. Якщо хтось комусь омивав ноги, всі знали: це слуга.
До того як подати учням Тіло і Кров під видом хліба і вина, Ісус зняв верхню одіж, підперезався рушником і омив своїм учням ноги. Як реагує суспільство на таке нововведення? Згадаймо реакцію Петра, який сказав: Господи, ніколи не митимеш мені ноги! Христос витлумачив йому цей новий порядок, і Петро прийняв його, але що насправді відбувається у цей момент, коли Він уперше став навколішки перед своїми учнями? Бог прийшов на землю, щоб спасти нас, і стає навколішки перед творінням, перед людиною, яку Він сотворив, яка згрішила і була вигнана з раю, обравши щось інше, ніж приготоване для неї Богом.
Сьогодні Господь стає навколішки перед брудною, втомленою, загрузлою у гріхах людиною — для того, щоб її підняти. Він робить це, бо хоче її врятувати. Завтра Він зробить це — але прагне цього й сьогодні, як і тоді, коли говорив, що йде у Єрусалим дорогою в один бік і там має померти. Бог стає навколішки перед людиною, щоб її спасти — але не тільки.
Христос омив учням ноги перед звершенням Євхаристії, тобто до переміни хліба і вина у Тіло і Кров, і цей порядок — не випадковість. Передусім Христос нагадує кожному з нас, як сильно Він нас любить, Він нагадує нам заповіді любові. Омивання ніг ближньому для християнина — це не символ, це стиль життя. Кожен покликаний іти за Господом, і кожен християнин покликаний свідчити Його любов. Християнство — це не про те, щоби «відвідати» храм у святкові дні або навіть узяти участь у Месі; наше християнство — це про те, щоби, повернувшись після Євхаристії, жити іншим, переміненим життям, наповненим служінням, любов’ю; життям, наповненим самим Богом.
Христос вчить нас любові, вираженої у щоденних кроках. Він вчить нас бути продовженням Його самого, бути християнами у сучасному світі, який не визнає служіння, пропагуючи більше образ людини, яка може за все заплатити і зверхньо ставиться до тих, хто не може цього зробити — тобто, до людей, які потребують, щоб їм служили.
Немає більшого чуда на землі, ніж переміна хліба і вина у Тіло і Кров нашого Господа. Але Господь також вчить нас бачити Його, Господа, який служить, і в інших речах: в матері, яка схиляється над ліжком хворої дитини, у служінні лікаря, який лишається біля хворого, у служінні наших захисників, завдяки яким ми можемо сьогодні брати участь у літургії, у служінні священника, який сидить у порожньому храмі і чекає на грішника, який потребує навернення.
Господь не лише годує нас Тілом і Кров’ю у часі жахливої війни. Він хоче показати нам, що Він зі своїм народом, зі своєю Церквою, з кожним із нас. Він запрошує нас стати продовженням Євхаристії, стати тим рушником, яким витирають ноги, стати хлібом, який ламається на вівтарі і яким можна ділитися. Хліб, який лежить на столі, з часом черствіє. Християнин має бути завжди свіжим хлібом, яким можна поділитися. Кожен із нас наново вчиться участі у Євхаристії, щоразу відкриваючи зустріч з Господом.
Запрошую всіх до служіння на взірець Ісуса Христа, бути продовженням Господніх рук. Будьмо Христом, який разом із нами повернеться до наших домівок — і піде у світ, який так Його потребує.
