Босий кармеліт, отець Павло Ферко OCD, який походить з Польщі, вже багато років служить вікарним священником у Базиліці Меншій в Бердичеві. Він поділився своїми спогадами про свого видатного земляка – святого Йоана Павла ІІ, який відійшов до вічності 20 років тому.
Отче, ви родом з Польщі. Розкажіть нам, що Вам найбільше запам’яталося під час зустрічей зі святим Йоаном Павлом ІІ?
Так, як рік мого народження 1968, я запам’ятав те як Кароль Войтила став Папою, коли мені було 10 років. Ми цілою сім’єю та з нашими сусідами дивилися на ці вибори, бо у нас був кольоровий телевізор. Пам’ятаю це святкування, коли казали, що ось маємо Папу. Це була перша така радість. Мої батьки його знали, ще як єпископа Краківського та теж нам розповідали про нього. У 1979 році, заїхав в моє місто, Новий Тарг, на аеродромі була зустріч для цього гірського краю.Хто його знав, той є свідком, як він любить гори, як він любив воду і як він знав ці шляхи там.
Біля Нового Таргу є санктуарій Матері Божої, яка є опікункою усіх Гуралів – Мати Божа Людзьмежська. Коли він став Папою, ця фігура прибула у паломництві, і це 5 кілометрів від Нового Таргу, це село Людзьмеж. Мій тато є органістом, а також грав на саксофоні в оркестрі. Був цей оркестр, окремо хор. Ну і тато нас взяв з собою, як дітей. Мені було 11 років. Ми стояли дуже близько, можна сказати, при вівтарі. Можна було бачити, що там відбувалося. Зі слів нічого не пам’ятаю, бо дитина завжди зосереджена на чомусь іншому. Він був поруч, дуже приязний, також їздив машиною біля паломників. Це такий початок був. Ми були свідомі, що це наш єпископ став Папою Римським. Він приїжджав кожні чотири роки в Польщу. Наступний раз, 1983 рік, то ми поїхали з сім’єю в Краків, зустріч з ним відбувалася на великій площі.
Ну найбільш свідомо я пережив наступний раз, то був рік 1987 рік, місто Тарнув. Ми туди йшли пішки з Нового Таргу п’ять днів у паломництві. Ну, ви знаєте, що таке паломництво. Скільки там тих пожертв, праці, радості, але і втома. Ну і тоді я його побачив найближче, бо наш сектор був так близько до вівтаря. Він проїздив так, що можна було майже торкнутися його рук. Тоді блаженною була проголошена Кароліна Кузківна, така дівчина, яка захищала свою чистоту. Довкола її постаті була ціла проповідь. Ще була зустріч для молоді з цілого світу у Ченстохові. Ми туди теж йшли пішки. Я запам’ятав такі його слова, що навіть радість може мучити, втомлювати. На зустрічі було багато молоді з різних країн Північної та Південної Америки, то вони постійно кричали, Він два-три слова сказав, вони навіть не розуміли до кінця і просто браво, браво, та співали, він не витримав і каже, що навіть радість може його втомлювати, що не можна вести проповідь.
Ще пригадую у 1999 році, ми були на зустрічі з Йоаном Павлом ІІ у Варшаві, де він проголошував 108 мучеників блаженними, серед них був наш кармеліт, якого німці застрелили в нашому монастирі в Черні (Польща) отець Альфонс Марія Мазурек. То була велика радість для нас, що був там наш кармеліт. Папа, згадуючи період свого життя у рідних Вадовіцах, розповідав про отця Мазурка, коли він приходив до нашого монастиря і там отримав кармелітський скапулярій. Тут майбутньому папі розповідали про кармелітську духовність, а отець Мазурек в той час був вчителем та ректором семінарії.
А що Ви як священник взяли для себе з духовності Папи Войтили?
Я завжди любив, як він розповідає про природу, про то, що він, якби, Бога бачив в природі також.
Також мене вразила його така простенька молитва, коли він, бувши в Кальварії Зебжидовській чи потім другий раз у кафедральному соборі в Кракові на Вавелі, що цілий світ зупинився на пів години. Завжди щось там говорять, щось він робить, підходить, щось там якась подія, а в той момент, він затримався і просто молився перед Пресвятими Дарами, чи біля мощів святої Станіслави. Така тиха молитва. На самоті, хоча довкола було багато людей, журналістів, але для нього, ніби це все не існувало, був тільки він та Господь. Цього нас вчили в монастирі й для мене це були такі вирази його віри, що він хотів бути кармелітом, що він Кармель носив у своєму серці. Така близькість Бога і цей його діалог з Богом в тиші, не в якихось там діях, але в тиші. Тож я від нього назавжди зачерпнув таку радість і таку глибоку тишу, спокій. Це показує так, як у нас в Кармелі, що є радість у спільноті, але також такий величезний спокій наодинці з Богом, на самоті.
Максим Железницький
