Пропонуємо вашій увазі підсумок пʼятої конференції, яку виголосив Проповідник Папського дому в рамках духовних вправ Римської курії.
Про це пише Vatican News.
Справжній виклик нашого шляху полягає не лише в тому, щоб пройти через смерть, але й у тому, щоб усвідомити, що вічне життя починається вже тут. На цьому зосередився Проповідник Папського дому о. Роберто Пазоліні в своїй пʼятій конференції-медитації, яку він у вівторок, 11 березня 2025 р., виголосив увечері в залі Павла VI у Ватикані в рамках духовних вправ Римської курії, що від 9 до 14 березня відбуваються на тему «Надія на вічне життя».
Чи живемо насправді?
Як зазначив проповідник, ми часто обманюємо себе, мовляв, існують дві категорії людей: живі та померлі. Цьому баченню, за його словами, кидає виклик Євангелія від Йоана, розповідаючи про воскресіння Лазаря: справжніми померлими є не тільки ті, хто без дихання, але й заблоковані страхом, соромом, контролем. Лазар, обвитий погребальними пеленами, що обмежують будь-який рух, представляє нас усіх, коли ми дозволяємо очікуванням та жорстким шаблонам придушити нас, втрачаючи контакт з нашою внутрішньою свободою. Марта і Марія перед обличчям смерті брата виражають обумовлену віру: «Якби ти був тут, то брат мій не помер би» (Ів 11,21). Ця ментальність відображає ідею Бога, Який завжди повинен втручатися, щоб запобігти нашому болеві. Але Ісус прийшов не для того, щоб усунути страждання, а щоб перетворити його: «Я – воскресіння і життя» (Ів 11,25). Отже, справжнє питання полягає не в тому, чи ми помремо, а в тому, чи ми насправді живемо, довіряючи Христу і Його слову.
Справжнє зцілення
Цей виклик, за словами о. Пазоліні, також проявляється в епізоді з жінкою, яка дванадцять років хворіла на кровотечу і, незважаючи ні на що, наважилася доторкнутися до плаща Ісуса, щоб отримати зцілення. Її стан уособлює все людство: ми шукаємо ліків, шукаємо життя, але часто покладаємося на фальшивих ідолів, які залишають нас спустошеними. Тільки контакт з Христом може принести справжнє зцілення, яке є не тільки фізичним, але й внутрішнім: здатністю довіритися і почуватися прийнятим. Коли Ісус каже: «Донько, віра твоя тебе спасла», то показує, що спасіння не є зовнішнім втручанням Бога, але виражається у спроможності відкритися на Його присутність. Це справджується у сповіді та в будь-якому досвіді прощення: не достатньо формального акту, потрібно, щоб наше серце наново відкрило уповання на Бога, Який хоче, щоб ми були справді живими.
Обираємо вже тепер
Підсумовуючи, проповідник зазначив, що знак Лазаря та оздоровлення кровоточивої жінки ставлять перед нами радикальне запитання: чи ми є вмираючими в очікуванні кінця, а чи живими, які вже почали жити воскресінням? Вічне життя – це не просто майбутня нагорода, але дійсність, яку ми можемо вибрати вже тепер, живучи зі свободою, надією і довірою до Бога, Який кличе нас до повноти.
