Пропонуємо вашій увазі підсумок третьої конференції, яку виголосив Проповідник Папського дому в рамках духовних вправ Римської курії.
Про це пише Vatican News.
«Перша смерть», – такою була тема третьої конференції-медитації о. Роберто Пазоліні, Проповідника Папського дому, яку він у понеділок, 10 березня 2025 р., ввечері виголосив у залі Павла VI у Ватикані в рамках духовних вправ Римської курії. Нагадаємо, що цей період зосередження найближчих співробітників Папи, з якими він духовно єднається з лікарні, триває від 9 до 14 березня. Його тема: «Надія на вічне життя».
Вічне життя вже почалося
Проповідник пропонує розпочати із відповіді на запитання про те, чому нам важко визнати, що вічне життя вже почалося. За його словами, Біблія підказує нам, що людина від початку виявляється нечутливою, а навіть ворожою до Божої дії. Пророки Старого Завіту викривали нездатність народу спостерегти «нові речі», які чинить Бог, а Ісус, бачачи нерозуміння своїх слухачів, говорив у притчах. Не для того, щоб спростити своє послання, а для того, щоби підкреслити закам’янілість людського серця, закритого на можливість повноцінного життя.
Вже померлі
Як зазначає о. Пазоліні, Новий Завіт описує цей стан через парадоксальне ствердження: ми вже померли, але не помічаємо це. Бо смерть – це не тільки кінцева подія життя (біологічна смерть), але також дійсність, яку ми переживаємо вже тепер, замикаючись у собі, що заважає нам відчувати життя як щось вічне, що Бог прагне нам подарувати. Книга Буття розповідає про цю втрату чутливості за допомогою того, що передання окреслило як «первородний гріх». Замість того, щоб прийняти життя як дар, людина старається контролювати його, переступаючи через межу, накреслену Богом. І результатом є не автономія, обіцяна змієм, а почуття сорому й розгубленості. Ця перша «внутрішня смерть» проявляється в тому, що ми постійно намагаємося прикрити наші слабкості зовнішніми образами, ролями та успіхом, не звертаючи увагу на глибоку порожнечу всередині нас. Однак у Біблії Бог не стурбований цим станом: Його першою реакцією є шукати людину, запитуючи: «Де ти?» (Бт 3,9). Це вказує на те, що внутрішня смерть – це не кінець, а точка, з якої може розпочатися шлях спасіння.
Відправна точка нового життя
За словами проповідника, також і в трагедії Каїна та Авеля проявляється ця логіка. Бог не втручається, щоб запобігти братовбивству, але захищає самого ж Каїна від почуття провини. Це показує, що наша «перша смерть» не є неминучою долею, а можливістю наново відкрити для себе вічне життя як теперішню, а не лише майбутню реальність. Сам Ісус запрошує відчитувати життєві трагедії як нагоди для навернення, а не як ознаки засуду (Лк 13,4-5). Бог дивиться на нашу внутрішню смерть не як на поразку, а як на відправну точку до нового життя. Справжньою перешкодою для вічного життя є не біологічна смерть, а наша неспроможність визнати, що ми вже занурені в дійсність, яка виходить за межі часу. Вистачить обрати жити нею з довірою і відкритістю на Бога.
