Пропонуємо вашій увазі підсумок конференції, якою Проповідник Папського дому розпочав у неділю ввечері духовні вправи Римської курії.
Про це пише Vatican News.
Від вечора неділі 9 березня до ранку п’ятниці 14 березня 2025 року найближчі співробітники Папи проводять період духовної віднови, а Святіший Отець, який перебуває в лікарні, духовно єднається з ними. Реколекції проводить о. Роберто Пазоліні, OFM Cap., Проповідник Папського дому, конференції якого також слухає Папа Франциск за посередництвом відеозвʼязку. Тема духовних вправ: «Надія на вічне життя». Учасники збираються в залі Павла VI у Ватикані ввечері, о 17:00 та вранці о 9:00.
На підвалинах віри у воскресіння
У першій конференції, виголошеній у неділю ввечері, проповідник зупинився на тому, що Церква, заснована на Христовому воскресінні, завжди несла світові надію на життя після смерті. Але з часом ця обітниця потьмяніла, а сьогодні часто ігнорується. А тому вірні покликані наново відкрити цінність і красу вічного життя, що є ще нагальнішим завданням у контексті Святого Року та в період випробування для здоров’я, який переживає Святіший Отець.
Не кінець, а перехід
Як пояснив о. Пазоліні, запропонований шлях ґрунтується на християнському об’явленні, тож він розпочинає від Катехизму Католицької Церкви, який говорить про смерть не як про кінець, а як про перехід до вічного життя в сопричасті з Христом. Це поняття сягає своїм корінням Послання до Римлян, у якому святий Павло стверджує, що через хрещення ми з’єдналися з Христовими смертю й воскресінням, отримавши доступ до нового життя. Смерть, згідно з Катехизмом, це також момент, коли відбувається частковий суд, оцінюючи прийняття або відкинення Божої благодаті. Водночас, спасіння не зарезервоване виключно для тих, хто формально пізнав Христа, бо як визнає Другий Ватиканський Собор: той, хто слідує за своїм сумлінням у щирих пошуках Бога, може отримати доступ до вічного життя. Катехизм також наголошує, що остаточний суд ґрунтується не на чисто зовнішніх учинках, а на тому, як ми жили любов’ю.
Три можливі долі
Доля людини після смерті розглядається у трьох можливостях: рай, вічний засуд (пекло) та кінцеве очищення (чистилище). Рай представляє повне здійснення людської істоти, вічну спільність з Христом, у якому кожен знаходить свою справжню ідентичність. Пекло, натомість, описується як остаточне відокремлення від Бога, але Церква ніколи з повною упевненістю не заявляла про те, що хтось засуджений. Чистилище ж представляється як процес очищення для тих, хто хоч і перебуває у Божій благодаті, але ще не готовий до неба. Й саме в цьому, як зауважує проповідник, можемо побачити оригінальність християнського об’явлення: можливість «останнього моменту» як можливість остаточного зіставлення з безмежною Божою любов’ю.
Не страх, а надія
Підсумовуючи, о. Пазоліні підкреслює, що роздуми Церкви про вічне життя мають на меті не сіяти страх, а живити надію, вказуючи на те, що наша остаточна доля залежить від свободи, з якою ми обираємо жити в любові. Справжнє очищення не полягає в тому, щоб ставати досконалими, але в тому, щоб прийняти себе самих у світлі Божої любові. Ми часто одержимі думкою про те, що мусимо бути досконалими. Євангеліє навчає, що справжня недосконалість полягає не в нашій слабкості, а в нестачі любові. Тож чистилище можемо також розуміти як момент, коли ми нарешті перестаємо хотіти щось доказувати Богові, лише дозволяючи себе любити. Тож вічність – це лише майбутня винагорода, але дійсність, яка починається тут, мірою того, як ми вчимося жити в любові та в сопричасті з Христом. Наша доля вписана не в страх, а в надію. Таким чином смерть – це не поразка, це момент, коли нарешті побачимо Боже обличчя і відкриємо, що кінець є лише початком…
