Під час чергової зустрічі «Lectio Petri» у Папській базиліці св. Петра у Ватикані, кардинал Джанфранко Равазі провадив діалог з італійським філософом Умберто Ґалімберті, який, хоч вважає себе атеїстом, поділився власним цінним досвідом зустрічі з християнством.
Про це пише Vatican News.
У вівторок, 18 лютого 2025 р., в рамках програми мистецтва та віри, яка відбувається у Папській базиліці Святого Петра у Ватикані, пройшла четверта зустріч з циклу «Lectio Petri». Подія є частиною ініціативи діалогу з невіруючими під назвою «Il Cortile dei Gentili», яку 2011 року започаткував кардинал Джанфранко Равазі, що очолював тодішню Папську Раду в справах культури. Поточний цикл зустрічей присвячений апостолові Павлові. Цього разу співрозмовники, а це були сам кардинал Равазі та італійський філософ, психоаналітик та журналіст Умберто Ґалімберті, говорили про Послання до Римлян.
Шедевр християнської думки
Промовляючи до присутніх, вислужений Голова Папської Ради у справах культури зосередився на важливості особи апостола Павла крізь призму згаданого послання, яке він назвав однією з найвидатніших конструкцій християнської думки. «Послання, по суті, торкається фундаментальних питань: що означає бути людською особистістю, а також стосунків з Богом, віри й благодаті», – сказав він. За його словами, саме через благодать та віру ми отримуємо нове життя й оправдання. «Це великий Божий дар, який стирає все наше зло і дозволяє нам бути новими в існуванні», – підсумував кардинал Равазі.
Філософ Умберто Ґалімберті в своєму виступі зосередився на стосунках між вірою та розумом. Він зазначив, що, хоча він вважає себе атеїстом, він «на боці святого Томи», який пише, що «віруюча згода спричинена не розумом, а зовнішнім елементом, яким є воля, коли той, хто вірить, вірить, бо має волю до віри». Це, продовжує св. Тома, цитуючи апостола Павла, робить розум неспокійним, «ставить його в стан безсилля і тривоги, безмовного трепету». «Цей аспект є важливим, бо якщо я зустрічаю віруючу людину, яка вірить зі страхом і трепетом, тоді стає можливим діалог. Якщо, натомість, я стикаюся з віруючим, який переконаний, що володіє абсолютною істиною, то діалог неможливий», – зазначив філософ. За його словами, віра – це «невиразний і ніколи не остаточний шлях, і може існувати лише в любові».
Говорити про Бога
Умберто Ґалімберті поділився своїми спостереженнями про те, що християнство перетворювалося на своєрідну “етичну агенцію”, яка займалася питаннями сексуальності, шкільної освіти та багатьма іншими речами, але забувала говорити про Бога. Це стало однією зі спонук для філософа написати дитячу книгу «Слова Ісуса», де він показав, що Ісус, замість того, щоб засновувати релігію, закликає довіряти Своєму слову і пояснює, що спасіння від світу цього, маючи на увазі, що віра в Ісуса проявляється через допомогу стражденним.
Для Умберто Ґалімберті факт того, що Бог став людиною, є найцікавішим у християнстві, яке на його думку є «релігією тіла», а не душі. Він зазначив, що перші християни нічого не знали про душу, яка є натомість поняттям філософії Платона. «Коли християни причащаються, вони споживають не душу Христа, а Його тіло й кров. І коли вони промовляють Символ віри, то не кажуть, що вірять у безсмертя душі, а у воскресіння тіл», – зауважив філософ.
