Джерело: Посольство України у Святому Престолі
В інтерв’ю для ватиканських медіа видатний український художник розповідає про цінності, які лежать в основі його творчої діяльності, про її основні етапи, про те, як зародилася оригінальна техніка живопису. «Я життя жертовне прожив, але те, що я зробив, виправдовує, всі ці жертви», – каже він.
Про це пише Vatican News.
«Девіз моєї творчої діяльності наступний: “Люди, спішіть робити добро!”. Все своє життя я присвятив творчості. Кожен робить добро, як може», – каже 88-річний український художник Іван Марчук в інтерв’ю для ватиканських медіа. Незважаючи на свій вік, всесвітньо відомий митець прибув до Риму, де 10 лютого 2025 року відбулося відкриття його персональної виставки в Palazzo della Cancelleria (осідок трибуналів Апостольської столиці). Виставка, організована з ініціативи Посольства України при Святому Престолі, на якій представлено приблизно 60 робіт художника, триватиме до 24 лютого 2025 року. У середу вранці, 12 лютого, українського художника прийняв на приватній аудієнції Папа Франциск.
Джерело: Посольство України у Святому Престолі
Коментуючи відкриття виставки видатного майстра в серці Риму, Посол України при Святому Престолі Андрій Юраш зазначив, що ця подія має велике значення. «Засвідчення тієї досконалості форм, які вживають українські автори і, зокрема, один із чільних українських митців, – поділився він, – буде ще раз переконувати весь світ, що Україна – це, безумовно, частина спільного культурного простору з Європою, з цивілізованим світом і з тим, що я називаю європоцентричною цивілізацією. Дуже важливо організовувати такі події саме в часі війни: всі нас знають і бачать, як націю, яка страждає, яка бореться, яка жертвує, яка частину своєї душі надає для захисту світу. Але одночасно дуже важливо, щоб в рамках цієї військової, умовно кажучи, тематики показати, що ми не забуваємо про велике і вічне». Пан Посол пригадав слова куратора виставки Джузеппе Усані де Ескобара, який порівнював Івана Марчука із найвидатнішими митцями минулого сторіччя. «І для мене, – підкреслив він, – можливо, його слова були навіть несподіванкою, але вони ще раз нагадали мені, наскільки великі цінності ми маємо, заради яких потрібно боротися і їх зберегти. Бо їхнє збереження – це збагачення всього макрокосмосу цивілізованого світу».
Джерело: Посольство України у Святому Престолі
Іван Марчук народився 1936 року в селі Москалівка на Тернопільщині. Його любов до малювання зародилася в ранньому віці. Зростаючи в бідній родині, він не мав чим малювати, тому малював соком квітів. Вже в підлітковому віці він чітко зрозумів, що хоче бути художником. Після закінчення навчання у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша та Університеті прикладного мистецтва у Львові, у другій половині 1960-х переїхав до Києва. Тут працював художником в Інституті надтвердих матеріалів Національної академії наук, а потім у Комбінаті монументально-декоративного мистецтва. На роботі молодий художник швидко виконував доручену працю і йому залишалося багато вільного часу. «І я почав собі малювати на маленьких листочках пером, тушшю, – пригадує художник. – Я страшенно тішився, що роблю щось, але не знаю, що, але я відчував, що з цього щось вийде, щось особливе».
Таким чином Іван Марчук почав розвивати власне художнє мистецтво, яке не вписувалося в канон соцреалізму, єдиного стилю, що був офіційно дозволений радянським режимом. Його роботи не брали на виставки, але, одночасно з офіційною роботою, він наполегливо працював над своєю власною творчістю. «Я потихенько почав працювати вже в когось в майстерні, – розповідає він. – Почалися виставки по коридорах в Спілці письменників, Спілці композиторів, в клініці Амосова, в Медичній бібліотеці, бо більше ніде мене мені не дозволяли виставляти картини. Це була так звана самодіяльність, за якою дуже добре дивилося пильне око».
Увесь творчий шлях Івана Марчука – це безперервний пошук нових стилів і технік. Так з’явилася його унікальна техніка – пльонтанізм (в західноукраїнському діалекті «пльонтати» – плести, переплітати). «В сімдесят другому році я був в селищі Седнів на Чернігівщині. Там я вперше був у Будинку художників. Листопад місяць. Там в Седневі були написані слова пісні “Стоїть гора високая, а під горою гай”. І я глянув на той гай, ліс, дерева голі…Боже, яка графіка, які чудеса. Я відразу подумав “Я зроблю так, і ще краще!” І вже майже в той же день я вже знав, як це робити. І отак появилася на світ техніка живопису пльонтанізм, яка зараз відома в усьому світі. Це було велике відкриття: в двадцятому столітті появилася єдина нова техніка живопису – мій пльонтанізм».
Неможливість реалізувати свій мистецький потенціал в умовах радянського тоталітаризму змусила українського художника емігрувати за кордон. «Двадцять років я був заборонений, – розповідає він, – а потім, коли прийшла перестройка, я відразу поїхав за межі України, тому, що мені хотілося бути вільним і хотілося роботи». Митець взяв десять картин і опинився в Сіднеї. «Так почався дуже інтенсивний період, можна сказати, підкорення світу. Чим? мистецтвом», – стверджує він.
У 2007 році британська газета The Daily Telegraph включила Івана Марчука до списку «100 геніїв сучасності». Серед його досягнень – понад 200 персональних виставок у різних країнах світу. Щоб досягти успіху, молодим художникам радить наполегливо працювати: «Для художників в мене є один рецепт: візьміть календар і весь червоний колір перемалюйте на чорний, і живіть, як я, по чорному календарю. Це означає, що я ні вихідних, ні свят ніяких, ні дня народження ніколи я не святкував».
Ця самовідданість і посвята отримує винагороду, коли художник бачить сльози на очах людей, які розчулюються, споглядаючи його твори. «Я тішуся, бо я отримую людську шану, людську любов, – ділиться митець. – Робити добро –це приємно, робити зло дуже дешево. Робити добро, образно кажучи, дуже дорого. А от зло – це просто забавка».
Іван Марчук повернувся в Україну у 2011 році, але на початку 2022 року повномасштабна війна змусила його знову емігрувати. Незважаючи на вік і вболівання за долю свого народу, він одразу взявся до роботи. «Була в мене картина, і вона є, називається “І побачив землю рибами вистелену”. Це зроблено після Чорнобиля. Цикл такий був в мене. І тут я згадав цю війну, бо живу в ній, і намалював невелику картину “І побачив землю тілами вистелену”. Там вся площина – дрібні люди валяються по землі. Так, як воно є. Потім мене запитували про мою творчість у воєнний час, а я сказав: “Все, крапка. Більше ніяких картин про війну”. Бо люди бачать війну наяву, вони сходять з розуму і гинуть від цього. Як я можу все це малювати і ще їм це показувати? Вони бачать все це в реальності. “А ти, чоловіче, не на фронті не був, ти не бачив цього, ти видумуєш ці картинки”. Я сказав: “Людям треба дати втіху, хоч трошки відсунути їх подалі від війни, від тих думок страшних”».
Український художник, який своїми творами відкриває вікно на Україну для людей різних країн світу, часто говорить про важливість дивитися на горизонт. «Хто оглядається назад, той ніколи не сягне горизонту, – каже він. – От я дивився тільки вперед». На власне життя Іван Марчук дивиться з вдячністю і відчуттям сповнення: «Я життя жертовне прожив, кажу “прожив”… Але те, що я зробив, як то кажуть, виправдовує, всі ці жертви. Я втішаються тим, що я зробив».
