У суботу, 25 січня, на завершення Тижня молтов про єдність християн у київській парафії Успіння Пресвятої Діви Марії відбувся молебень, який очолив Апостольський нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас. Публікуємо повний текст промови архієпископа.
Сьогодні восьмий день Тижня молитов за єдність християн, а отже, останній день цього тижня. Оскільки цього року теми для роздумів в основному скеровуються до Нікейського собору, який відбувся 1700 років тому, то визначеною темою цього восьмого дня є заключна частина Нікейсько-Константинопольського Символу віри: «Очікуємо воскресіння мертвих і життя майбутнього віку».
Варто почати з того, що біблійні читання були обрані з текстів, які в особливий спосіб говорять про очікування воскресіння. Святе Письмо підкреслює, що це очікування не є пасивним очікуванням, в сенсі опустити руки і нічого не робити, лише чекати.
Образ, який використовується в Одкровенні апостола Йоана, – це образ Нареченої Агнця, яка, очевидно, готується до весілля, щоб бути прекрасною для свого Нареченого, Бога.
В свою чергу, образ, використаний в Євангелії від Луки, – це образ Господніх співпрацівників, які не засинають, але мають увімкнене світло і готові в будь-який момент зустріти Господа.
Ці біблійні образи та повчання це не якийсь там жарт, мова іде про головну мету, що більше, єдину мету нашого життя!
Коли ми зосереджуємо свій погляд на цій меті, не поверхнево, а справді з усією серйозністю, з цього випливає кілька дуже важливих наслідків.
Перший наслідок, який природно з’являється для нас у час війни в Україні, – молитися за спасіння душ наших братів і сестер, душам яких найбільше загрожує вічна загибель, а це душі тих, хто править Росією, яка сіє агресію.
Хто був здібним заступитися за своїх вбивць, як не святий великомученик Стефан, який просив Господа простити гріх своїх гонителів? Молитва святого Стефана була такою потужною молитвою,
що з неї Господь випровадив великого святого – апостола Павла, День навернення якого ми святкуємо сьогодні.
І хто в сьогоднішній Європі може молитися за навернення вбивць, як не ми, віруючі чоловіки і жінки в Україні? Господи, прости гріхи, наверни серця і спаси всіх своїх овець.
Ще одним дуже важливим наслідком духовного погляду, який ми спрямовуємо на очікування воскресіння, є відродження любові в наших серцях. В одному зі своїх творів, написаному в VII столітті, святий Ісаак Ніневійський каже, що істинно віруюча людина вже зараз живе в любові. Жити в любові означає дихати життям, яке походить від Бога, це означає мати ціле своє серце скерованим до Бога: Той, хто живе в любові в цьому творінні, дихає життям, яке походить від Бога. Він вже тут на землі дихає повітрям нового народження. Цим повітрям насолоджуються праведники у воскресінні. Любов – це Царство, яке Господь у таємниці обіцяв учням, що вони будуть споживати в Його Царстві. Він каже: «Будете їсти і пити за столом Царства Мого». А що вони їстимуть, якщо не любов? Любові достатньо, щоб живити людину, замість їжі і пиття. Це вино, яке розвеселяє серце людини. Блаженний, хто п’є це вино! (Ісаак Ніневійський, Перша збірка, 43)
Той, хто очікує воскресіння, не шукає нічого іншого – ні задоволення бажань тіла, ні бажань очей, ні власного егоїзму і гордості, – але тільки Бога, і вічного життя в Бозі для всієї родини відкуплених.
Що ще може породити ця любов, як не єдність між усіма людьми? Починаючи з єдності віруючих у Христа.
Отож, спільно роздумувати про воскресіння і молитися одні за одних, щоб ми всі підготувалися до воскресіння і були терпеливі в очікуванні та надії, є основним засобом і благодаттю, яку ми отримали від Господа нашого Ісуса Христа.
Господи, відроди у всіх нас смак вічності, сильну і радісну надію на Тебе, сповнену щирої і правдивої любові одні до одних.
