27 грудня, у свято св. Йоана, апостола і євангеліста, ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький SDB очолив Службу Божу у парафії Божої Матері Неустанної Допомоги у місті Бровари.
Про це повідомляє Київсько-Житомирська дієцезія.
Ця Меса була присвячена 150-річчю заснування Згромадження Сестер Святої Родини з Назарету, оскільки у грудні сестри назаретанки увійшли у свій власний ювілейний рік, що символічно співпав з Ювілейним роком, який розпочався в усій Вселенській Церкві.
На урочисту Месу зібралися сестри з усієї України. Згромадження Сестер Святої Родини з Назарету, що служить на чотирьох континентах світу, в Україні представлене п’ятьма чернечими домами з центром у Броварах. Чотири з них знаходяться у Київсько-Житомирській дієцезії, тож відвідини сестер єпископом вже стали доброю традицією.
На початку проповіді єпископ Кривицький нагадав про істинне значення Різдва, яке часто затьмарюється другорядними зовнішніми речами.
У кожного з нас у житті є речі, що мають для нас значення, сказав він. Вони можуть бути дорогоцінними, якщо приносять свої плоди, та інколи ці речі втрачають свій зміст. Як приклад із життя можна взяти сніг: з нього можна щось зліпити, та з часом воно втрачає і матерію, і форму. Так само буває з Різдвом Христовим: іноді звичні форми можуть затьмарити собою його суть і сенс. Люди вітають одне одного з Різдвом, але цього недостатньо. Христос має народитися, і ми маємо знову пережити Його народження.
Далі єпископ Віталій звернув увагу на ключові фігури Євангелія того дня: апостолів Петра і Йоана, головного героя, відомого як «улюблений учень Христа».
«Я хотів би звернути увагу на те, що саме побачили апостоли, коли прибігли до гробниці», – наголосив він. Йоан недарма згадує про хустку, якою було накрите обличчя мертвого Ісуса, і яка тепер лежала згорнута. Здавалося би, яка різниця? Та серед коментаторів Євангелія є думка, що хустка була не просто згорнута. У ті часи був звичай, що робітники, зокрема ті, які обробляли дерево, закінчивши працю, знімали з голови свою хустку, зав’язували особливим вузлом і клали на стіл на знак того, що працю закінчено, час розраховуватися. Таким чином Йоан і Петро могли побачити у тій хустці закінчену справу, завершене діло. І побачивши це, вони повірили у Воскресіння, бо впізнали у побаченому «почерк» Ісуса. Розуміти і розпізнавати Божий «почерк» серед безлічі інших, це завдання для кожного християнина.
Як зауважив далі єпископ Віталій, основна ознака цього «почерку» Господнього – це любов.
Різдво – це любов, що постійно народжується, підкреслив він. Вона народжується щоразу, коли ми чинимо вчинки любові: не заради себе самих, а заради блага ближнього. Любити ближнього по-Божому, це любити творчо, спираючись на властиву Богові креативність. Не діяти шаблонно, а шукати, чого людина насправді потребує. Не для того, щоб задовольнити себе, а щоб досвідчити Божу любов до цієї людини, відчути себе Його знаряддям.
Після Святої Меси молодь парафії Божої Матері Неустанної Допомоги представила сценку, у якій до глядачів прийшла сама блаженна Франциска Сєдліска, засновниця Сестер Пресвятої Родини з Назарету.
