Час від часу Боже провидіння дає працівникам нашої редакції можливість дізнаватися історії католиків, які надихають і зміцнюють віру навіть у найтемніші часи. Однією з таких історій є розповідь Тетяни Шпак із Хмельницького, яку висвітлило «Суспільне Хмельницький». Нам вдалося поспілкуватися з Тетяною про віру, духовне життя під час повномасштабної війни та її активну християнську і громадянську позицію.
Тетяно, думаю, що кожна віруюча особа може засвідчити, що повномасштабна війна в Україні вплинула на її духовне життя. Які зміни відбулись у Вас?
Повномасштабна війна залишила слід на кожному і вплинула на життя всіх українців, і я не стала тому винятком. Страх і паніка, от що було в перші дні, коли не було зовсім розуміння, що буде через годину, дві… Чи буде завтра взагалі. Коли лунала сирена і на території нашої країни оголошували повітряну тривогу, було дуже страшно. Тоді я зрозуміла, що врятувати в першу чергу треба свій моральний стан, бо якщо не допоможеш собі, то нікому не зможеш допомогти. В цьому мені допомагала щоденна Євхаристія, молитва, особливо молитва Розарію. Я собі взяла постанову – молитися Помпейську новенну. Саме це дуже допомогло впоратись зі страхами і панікою.
Я дуже вдячна священникам, які постійно знаходили слова, щоб розрадити, заохочували молитися і на той час менше дивитись новини. Можливо, тоді ми всі були трохи розгублені, однак наші душпастирі заохочували молитися, приходити щодня на Євхаристію і жертвувати Святе Причастя в намірі закінчення війни. Настоятель у моїй парафії заохочував нас робити те, що можемо: плести сітки, пекти солодощі для захисників.
Це дуже допомагало йти далі і не зациклюватися на страху. Потім я стала багато волонтерити і постійно роздумувала над тим, що я можу зробити як проста вихователька дитячого садочку.
Як досвідчуєте Бога у щоденності? Як помічали Його дію в той складний час?
Я впевнена, що у кожному моєму дні мене підтримував і підтримує далі Господь. Кожна потреба, яка надходить від захисників закривається дуже швидко. Господь дає час, можливості, сили і потрібних людей поруч. З того випливає багато добра.
Що у духовному плані служить для Вас підтримкою у переживанні скрутних часів?
У теперішній скрутний час необхідні сили мені дає Євхаристія, після неї – Коронка і молитва за Україну в намірі закінчення війни. А також катехизи, на які йду і маю трохи розвантаження від роботи та перезавантаження для духовного життя.
Найбільшим даром, який Бог подарував під час цієї війни, для мене – це Школа капеланського служіння у Городку. Там я знайшла для себе відповіді на те, що маю робити, чим можу служити. Координатор Християнської служби порятунку (ХСП) Андрій Оленчик сказав такі слова: «Чим темніші часи твого народу, тим сильніше Церква має світити».
Зустрічаючи різних людей, особливо військових, стараюсь їм служити. Я не починаю одразу говорити про Христа, а намагаюсь сказати про Нього через служіння. Моє завдання як християнки – бути готовою відкликнутися на голос волаючого у пустелі.
Невдовзі будемо святкувати Різдво. З яким настроєм його чекаєте? Що хотіли би побажати нашим читачам?
Я дуже люблю колядку «Тиха ніч». Вірю і дуже хочу, щоби нарешті настала тиха ніч для всієї України. Без ракет, тривог і втрат. Щоб кожен захисник і захисниця повернулися до своїх домівок і святкували це Різдво в повноті радості. Хоча, розумію, що до багатьох вже їхні рідні не повернуться ніколи.
Бажаю, щоб Ісус, Який народився у Віфлеємі, народився в серці кожної людини, народився в Україні і дав надію, що все буде добре. Бажаю, щоби кожен пам’ятав, що серед сліз і бід Син Божий прийшов і народився, щоб дати щастя в наші серця.
Дякуємо! Нехай Дитятко Ісус щедро благословить Вас та всіх, до кого будуть скеровані Ваші кроки на щодень!
Розмовляла Аліна Петраускайте
