Отець Лучіо Болдрін, капелан в’язниці в римському районі Ребіббія, де 26 грудня Святіший Отець відкриє Святі Двері, заохочує не забувати про ув’язнених, які особливо потребують послання надії впродовж усього Ювілейного Року.
Про це пише Vatican News.
26 грудня Папа Франциск уже 15-й раз від початку свого понтифікату відвідає пенітенціарну установу. Однак, він вперше відкриє там Святі Двері, і для цієї урочистості він обрав в’язницю Ребіббія, розташовану в східній частині Риму і названу відповідно до району, в якому вона знаходиться.
Паломник надії серед в’язнів
Відчиняючи Святі Двері та зустрічаючись з ув’язненими, Святіший Отець власним прикладом покаже, що означає бути паломником надії, несучи цю надію, особливо туди, де її найважче проголошувати. Так само, як у Великий Четвер 2015 року, коли він відвідав цю ж в’язницю, щоб очолити там Месу Господньої Вечері та здійснити обряд умивання ніг 12 ув’язненим, чи цього року, коли також розпочав Літургію Пасхального Тридення в цьому самому місці. «Ув’язнені чекають на Папу з радістю, бо відчувають його близькість, в той час, коли вони також переживають віддаленість і відірваність від суспільства», – розповідає ватиканським ЗМІ о. Лучіо Болдрін, капелан в’язниці. Він підкреслює, що «бути посеред людей, як це робить Папа Франциск, відповідає потребам світу, в якому люди все більше віддаляються один від одного, незважаючи на те, що соціальні мережі пропонують фіктивну близькість».
Ув’язнені в центрі уваги протягом усього Святого року
Капелан висловлює надію, що дарування надії ув’язненим не обмежиться візитом Папи, і заохочує в такому ж дусі опікуватися ув’язненими впродовж усього Святого року. Він запевняє, що він та інші капелани залишатимуться в Ребібії в розпорядженні не лише ув’язнених, але й їхніх близьких, і щодня будуть присутні в храмі, де Папа відчинить Святі Двері, щоб сповідати і зустрітися з усіма, хто бажає отримати повний відпуст або просто поспілкуватися.
Багатолюдність і драма самогубства
Під час літургії відкриття Святих Дверей будуть присутні не всі в’язні – через велику кількість ув’язнених, що перевищує початкові логістичні передбачення структури. «Переповненість є серйозною проблемою: в камерах площею 9 кв.м. знаходиться до дев’яти ув’язнених, віком від 21 до 85 років, з одним санвузлом», – розповідає о. Болдрін. Він підкреслює, що іншою проблемою є розлука ув’язнених з їхніми сім’ями. «Мовчання, яке поступово огортає їхню долю, є ще одним покаранням. До цього додається страх вийти з в’язниці і опинитися на самоті, що особливо стосується тих, хто відбуває найдовші терміни», – підкреслює він. Він також нагадує про понад 2 000 ув’язнених, які намагалися покінчити життя самогубством, і про багатьох в’язнів, чиї рани є драматичним криком про допомогу.
Праця і віра як джерело надії
На прикладі «Ребібії» капелан наголошує на важливості відновлення надії, зокрема, через професійне навчання або тимчасове житло, яке пропонують тим, хто виходить з в’язниці – ініціативи, до яких залучені, зокрема, «Карітас» та місцеві підприємці. Він зазначає, що це важливі інструменти у боротьбі з байдужістю. «Робота – це гідність для кожного», – каже він. Він зазначає, що близько 35 відсотків ув’язнених у Ребібії, як і в інших в’язницях, є іноземцями, і додатковим викликом у роботі з ними є мовний бар’єр.
Отець Болдрін також згадує про велику повагу, з якою ув’язнені ставляться до його служіння. «Нещодавно молодий араб, 22 років, запитав мене під час проповіді, чому деякі впливові люди наполягають на веденні воєн, які знищують все, починаючи з майбутнього наступних поколінь. Цей арабський хлопець змусив мене замовкнути на якийсь час, коли сказав: «Адже ми всі є дітьми одного Бога».
