Приймаючи представників духовної родини, яку заснував блаженний Ґвідо з Монпельє, Папа Франциск наголосив на важливості того, щоб прямувати вперед разом, запорукою чого є серце, вільне від обтяжень земними благами. Серед учасників паломництва були й українські послідовники блаженного Ґвідо.
Про це пише Vatican News.
«Цікаво спостерегти, як Божий задум розчиняється на кухні серця – те, що монахині та сестри добре знають – і нотки аромату та барви поступово просочуються в правила життя, а потім поширюють свої пахощі на всю Церкву. І серед цих ноток дозвольте мені виокремити три: сопричастя, sine proprio і служіння», – сказав Папа Франциск, приймаючи у четвер, 5 грудня 2024 року, учасників паломництва, яке організували Сестри Канонічки Святого Духа, залучивши інші спільноти, натхненні харизмою блаженного Ґвідо з Монпельє.
Подячне паломництво
Відповідаючи на прохання, які надходили до Апостольської Столиці з різних частин світу та від людей різного стану, Папа Франциск 18 травня 2024 року Апостольським листом Motu proprio «Fide Incensus» дозволив усім орденам, згромадженням і спільнотам, натхненним харизмою, пов’язаною з госпіталем Святого Духа при храмі Пресвятої Марії-ін-Саксія, літургійний культ брата Ґвідо з Монпельє з титулом блаженного. Він народився в другій половині XII століття в заможній родині в Монпельє у Франції. З юних років присвятив своє життя служінню вбогим, швидко залучивши послідовників, що призвело до народження спільноти, об’єднаної спільною метою – допомагати бідним. Згодом спільнота на запрошення папи Інокентія ІІІ переїхала до Риму. Харизма вилилася в різні спільноти, які поширилися на різні континенти, а тепер прибули до Папи з подячним паломництвом за беатифікацію засновника. Разом з ними була також дирекція лікарні Святого Духа.
Убогість як елемент сопричастя
Ділячись у своєму вітальному слові деякими думками про харизму сестер канонічок, Святіший Отець звернув увагу на те, що в їхніх правилах обіт убогості виражений словами «sine proprio», тобто, жити, не маючи нічого власного. «Цей вираз означає не просто строго помірковане і відсторонене життя, як сьогодні визначають цей обіт, а радше розуміння того, що ми є гостями в Божому домі, домі Пресвятої Трійці, що приймає нас, поділяючи його з бідними, яким ми покликані служити», – сказав Папа, нагадуючи, що перші ченці, складаючи обіти трьох євангельських рад, говорили про вбозтво як про сопричастя, наслідуючи спільноту перших учнів, де все було спільним.
Братерство – це дар життя
У цьому контексті Наступник святого Петра підкреслив, що життя в братерстві виходить за межі спільності простору, завдань і служінь. Воно означає «принести себе в беззастережний дар Богові, Який присутній у братові». «Не маючи нічого свого, що залишалося б у комірчині земних гарантій, заховане десь у келії, в кишені чи, що ще гірше, в серці, бо тільки з цієї свободи, не маючи нічого свого, ми можемо започаткувати проект, в якому ми рухаємося вперед разом і якого ми є есхатологічним знаком, започаткувати подорож туди, куди нас запрошує Господь, подорож до Неба», – сказав Папа.
Послідовники блаженного Ґвідо в Україні
Серед духовних синів й дочок блаженного Ґвідо, що здійснили подячну прощу до Риму, були також представники України. Від 2006 року в Писарівці на Хмельниччині служать сестри зі Згромадження Сестер Канонічок Святого Духа де Саксія, де провадять дім для одиноких матерів і допомагають на парафії.
Їхніми вихованцями є отці Тарас Сікорський та Дмитро Кунцевич, що належать до Товариства Святого Духа. Перший служить на батьківщині, де опікується домом для потребуючих, який відкрили представники чоловічої гілки духовної родини, а другий служить у Люрді в Франції, де опікується паломниками та займається збором гуманітарної допомоги та пошуком ресурсів для підтримки діяльності дому в Писарівці. В коментарі для ватиканських медіа о. Дмитро, з яким спілкувалася Дорота Абдельмула-Віет, розповів:
«Блаженний отець Ґвідо передусім відзначався тим, що будував доми Святого Духа, які служили всім, що відчували потребу близькості, потребу відновлення сил, потребу віднайдення себе. І ми також, бо будуємо такий дім. Вже почали від такого маленького залу, де може збиратися молодь, де також хочемо служити для солдатів, для родин солдатів. Це такий дім, який буде для них місцем затишку, місцем, де вони зможуть відчути себе прийнятими, де ними заопікуються. І друге, чим відзначався отець Ґвідо, це служіння милосердя, і в цьому домі, також через гуманітарну допомогу, через різні реколекції і підтримку солдатів і їхніх родин, ми хочемо наслідувати його в цьому служінні милосердя».
