2 грудня, наступного дня після початку Адвенту, в Олександрівці, що на Житомирщині, відбулася Звягельська регіональна облаткова зустріч за участі ординарія єпископа Віталія Кривицького SDB та священників, які служать у навколишніх парафіях.
Про це повідомляє Київсько-Житомирська дієцезія.
«Ми, священники, творимо своє братство, – сказав єпископ Віталій, звертаючись до зібраного біля вівтаря духовенства. – Протягом року ми за своїми клопотами нерідко забуваємо про це, тож сьогодні маємо нагоду до цього повернутися і пригадати, що маємо не просто називатися братами у священстві, а справді бути перед Господом як брати. Ця зустріч – можливість подати одне одному руки і разом творити саме те, чого від нас хоче Господь».
У своїй проповіді єпископ Кривицький торкнувся проблеми довіри Богові і відданості Його волі питання, яке особливо гостро стоїть як перед вірними, так і перед священниками, що їм служать, на третьому році повномасштабної війни.
«У серцях багатьох людей сьогодні поселилася певна зневіра, мовляв, «усе пропало», – зазначив єпископ. – Люди опускають руки, і перші з них – це ті, що свого часу дуже міцно повірили у власні сили, у те, що ми спільно можемо побудувати Вавилонську вежу, так би мовити, «взяти Бога за бороду». Їхня віра вкорінена не у Богові, тому вони очікують, що Бог зробить все саме так, як вони хочуть».
Далі єпископ звернувся до повчального прикладу з Євангелія дня про зцілення слуги сотника (Мт 8, 5-11).
«Сотники були особливою силою у римському війську. Це були офіцери, які відповідали, зокрема, і за моральний стан свого підрозділу. І сотник з сьогоднішнього Євангелія дає нам дві важливі науки.
По-перше, він піклується про свого слугу – зауважмо, що йдеться про раба, а ставлення до рабів у тодішній Римській імперії було таке ж, як до речей, як до знарядь, яких краще просто позбутися, якщо вони не виконують своєї функції. Цей сотник ставився до раба інакше – отже, він був людиною, яка має Божого духа, яка ставиться до іншої людини з пошаною.
По-друге, це міцна віра цього сотника. Він каже: «Господи, я не достойний, щоб Ти увійшов під мій дах, але тільки скажи слово, – і мій слуга одужає». Це слово сьогодні звернене до кожного священника, який володіє великими дарами. Ми усвідомлюємо, що вони нам не належать, що їх не дали нам лише через сам факт свячень і не нагородили за успіхи в навчанні у семінарії чи щось подібне. Всі ми маємо однакову містичну силу перемінювати хліб і вино у Тіло і Кров Господні, відпускати гріхи, молитися в ім’я Ісуса, просячи про зцілення. І сотник для нас сьогодні – це виклик: чи справді ти віриш у силу твого слова? Чи ти справді віриш, що через нас промовляє Бог, коли ми діємо у межах Його волі, Його любові? Адже поняття alter Christus – це не ознака вивищення над іншими; це знак того, що ми даємо Христу діяти у нашій спільноті».
Підбиваючи підсумок, єпископ Віталій закликав присутніх священників мати за взірець міцну віру сотника у те, що Христос здійснить чудо навіть на відстані, не входячи у дім, лише одним своїм Словом.
«Хтось інший каже: так, Господи, я вірую, але Ти все одно прийди і торкнися. У випадку ж з сотником його віра сильніша за те, що бачать очі», – наголосив він.
Після Святої Меси і насичення хлібом духовним учасники оплаткової зустрічі розділили спільну трапезу, де мали нагоду поспілкуватися зі своїм пастирем та одне з одним.
