Під час відкриття нового осідку Папської богословської академії Заступник Державного Секретаря Святого Престолу із загальних питань вказав на цінність Апостольської конституції Папи Франциска «Praedicate Evangelium», яка пропонує реорганізацію структур Римської курії у напрямку місіонерської та євангелізаційної місії.
Про це пише Vatican News.
У четвер, 7 листопада 2024 року, у Римі відбулося відкриття нового осідку Папської богословської академії. Участь у події взяв, зокрема, архієпископ Едґар Пенья Парра, Заступник Державного Секретаря Святого Престолу із загальних питань. Подякувавши єпископу Антоніо Стальяно, президенту Папської богословської академії, архієпископ Пенья Парра сказав, що теологія належно розвивається у визначених інституціях, таких як теологічні факультети, але оскільки це «наука віри», вона, як влучно каже святий Тома Аквінський, є підпорядкованою наукою, тобто залежить від іншої науки, від «знання віри», яке відповідає Об’явленню Бога в Христі Ісусі. Відтак у доповіді він зосередився на завданні Папської богословської академії, яка є частиною Римської курії, у світлі орієнтирів, які містяться в Апостольській конституції Папи Франциска «Praedicate Evangelium».
Богослов’я у гармонії з усією Церквою
На початку Заступник Державного Секретаря Святого Престолу зазначив, що богослов’я повинно повернутися до того, щоб добре пояснювати віру, яка є баченням реальності та «уможливлює зустріч усіх чоловіків і жінок з Істиною, яка спасає, відкуповує, визволяє від зла і звільняє від усякого рабства, внутрішнього і зовнішнього». «Це одна з багатьох причин, чому богослов’я в майбутньому вже не зможе мислити про себе лише як про “академічну науку”, а повинно буде набути більш мудрісного характеру, просвітлюючи життєві кроки всіх, особливо тих, хто дезорієнтований, щоб дедалі більше втілюватися в драмах людського існування, з численними проблемами, які його вражають, але також скеровувати його до майбутнього справедливості та миру», – зауважив архієпископ Пенья Парра.
Відтак він вказав на перший орієнтир, який стосується того, щоб перебувати в гармонії з усією Церквою та стати на служіння Євангелію. «Отже, не “кабінетне” богослов’я, елітарне, замкнуте на собі, але відкрите на світ, на його виклики, на волання, яке доноситься з периферії, з тих часто забутих або ігнорованих екзистенційних територій, які кидають виклик віруючій думці. Це заохочення творити контекстуальне богослов’я, здатне читати та тлумачити Євангеліє в умовах, в яких щодня живуть чоловіки і жінки, в різних географічних, соціальних і культурних середовищах, і яке має своїм архетипом воплочення вічного Логосу, його входження в культуру, світогляд, релігійну традицію того чи іншого народу», – сказав доповідач, цитуючи Motu proprio Папи Франциска Ad theologiam promovendam, яким він у 2023 році затвердив нові Статути Папської богословської академії.
Виклики для звіщення Євангелія
Наступний аспект, за словами архієпископа Пеньї Парри, стосується синодальності, яка характеризує сопричасний вимір Церкви. «Церковна синодальність спонукає богословів творити богослов’я в синодальній формі, сприяючи розвитку між собою здатності слухати, вести діалог, розпізнавати та інтегрувати множинність, різноманітність висловлювань й внесків», – зазначив він. Це завдання, за його словами, стоїть на службі Святішому Отцеві через богословське поглиблення його Учительського Уряду, що означає чути запити, які надходять з різних місцевих Церков та культур.
«У цьому сенсі нова місія Папської академії богослов’я полягає у відкритті плідного критичного діалогу з членами інших християнських конфесій, а також з авторитетними представниками інших релігій, розширюючи кола богословської зустрічі з тими, хто не вірить або виявляє байдужість до християнства, навіть з тими, хто вважає себе (з власних причин) ворожим до християнської віри та євангелізаційної діяльності Церкви», – розповів заступник Державного Секретаря Святого Престолу. На його думку, світ атеїстичного критичного раціоналізму та релігійного індиферентизму є викликом для звіщення Євангелія. «Втім, це поле ще треба орати, наважуючись сіяти навіть на непрохідних скелях, щоб навіть у “пустелях душі” могли процвітати прекрасні квіти автентичної людяності», – додав доповідач.
Віра на служінні любові
«Майбутнє богослов’я не повинно забувати того, що особливо підкреслювало богослов’я ХХ століття щодо центральної ролі Христа: якщо Христос є “перед Авраамом, перед тим, як світ постав”», то немає жодної людини (ніколи не існувало і ніколи не буде), яка не мала б у своїй людській природі, можливо, в прихованій і несвідомій формі, зв’язку з Ним», – вів далі архиєпископ Пенья Парра. Таким чином, богослов’я «може з упевненістю і смиренням йти назустріч усім, нікого не виключаючи».
Завершальний аспект, який підкреслив заступник Державного Секретаря Святого Престолу, стосується того, що не може бути справжньої реформи Церкви і Римської курії без внутрішньої реформи, яку репрезентує притча про доброго самарянина. «Йдеться про духовність, яка має своїм джерелом любов Бога, Який вперше полюбив нас, коли ми були ще бідними і грішними, і Який нагадує нам, що наш обов’язок – служити нашим братам і сестрам, як Христос, особливо тим, хто найбільше цього потребує», – зауважив він. За словами доповідача, «мисленнєва віра» в богословських осередках має бути вірою, «яка діє завдяки любові і не впадає в ідеологію чи раціоналістичний абстракціонізм».
