Приймаючи учасників Генеральної капітули згромадження, яке займається працею з мігрантами, Папа Франциск закликав їх вчитися від них надії, допомагаючи зберігати її завдяки душпастирській близькості, яка повинна стати виявом милосердної любові, яку нам заповіло Святе Письмо.
Про це пише Vatican News.
Потрібні стабільні душпастирські заходи близькості, як на матеріальному, так і на релігійному та загальнолюдському вимірах, щоб підтримувати надію серед мігрантів, а разом з нею – внутрішні шляхи, які ведуть до Бога, вірного супутника в подорожі. На цьому наголосив Папа Франциск, приймаючи у понеділок, 28 жовтня 2024 року, учасників Генеральної капітули Згромадження Місіонерів святого Карла, члени якого відомі також як скалабрініяни від імені засновника святого Джованні Баттісти Скалабріні, особливою харизмою якого є душпастирство серед мігрантів. Як зауважив Святіший Отець, ця харизма сьогодні жива у Церкві, що засвідчуючи численні юнаки з різних частин світу, які вступають до згромадження. У світлі того, що ченці обрали центральною темою своїх нарад тему Святого Року «Паломники надії», Наступник святого Петра поділився з ними деякими думками про цю чесноту, зупинившись на трьох аспектах їхнього служіння: мігранти, душпастирське служіння та милосердна любов.
Учителі надії
Папа, насамперед, зазначив, що мігранти – це «вчителі надії», адже вони вирушають у дорогу з надією «знайти деінде насущний хліб», як казав святий Скалабріні, і не опускають руки, коли все діється проти них. «Їхня наполегливість, часто підкріплена любов’ю до їхніх сімей на батьківщині, багато чому навчає нас», – ствердив Святіший Отець, зауваживши, що це особливо стосується «мігрантів серед мігрантів», як святий Скалабріні називав своїх послідовників. «Пошуки майбутнього, якими надихається мігрант, зрештою, виражають потребу в спасінні, що об’єднує всіх, незалежно від раси чи стану. Дійсно, “мандрування”, належним чином осмислене і прожите, навіть серед болю може стати цінною школою віри і людяності як для тих, хто допомагає, так і для тих, кому допомагають», – сказав Папа, нагадуючи, що сама ж історія спасіння – це історія мігрантів, історія народів, які перебувають у дорозі.
Душпастирство надії
Переходячи до другого аспекту, Святіший Отець звернув увагу на те, що якщо міграція, з одного боку, з належною підтримкою може стати моментом зростання для всіх, якщо її переживати в самотності та покиненні, вона може вилитися в «трагедію екзистенційного викорінення, кризи цінностей і перспектив, а навіть привести до втрати віри та до відчаю». Це вказує на необхідність «душпастирства надії». «Щоб не втратити силу і стійкість, необхідні для продовження подорожі, їм потрібен хтось, хто схилиться над їхніми ранами», – сказав він, наголошуючи на потребі «сталих заходів душпастирської близькості». За словами Папи, потрібно також наголошувати на тому, що сьогодні чимало країн, між якими й Італія, потребують мігрантів з огляду на демографічну кризу.
Повернути у центр уваги людину та її гідність
Далі Наступник святого Петра зазначив, що сьогодні «в драматичному протистоянні між інтересами тих, хто захищає своє процвітання, і боротьбою тих, хто намагається вижити, рятуючись від голоду і переслідувань», гине багато людей, й все це – «під байдужими поглядами тих, хто просто спостерігає за видовищем, або, що ще гірше, спекулює на шкурі тих, хто страждає». І це веде до третього аспекту, яким є милосердна любов. Папа нагадав, що у Біблії одним із законів Ювілею було повернення землі тим, хто її втратив через борги. «Сьогодні цей акт справедливості може набути конкретної форми в іншому контексті – у милосердній любові, яка повертає у центр людину, її права та гідність, долаючи стереотипи, які виключають іншого, щоб визнати в ньому, ким би він не був і звідки б він не походив, Божий дар, унікальний, священний, недоторканний, цінний для блага всіх», – наголосив Святіший Отець.
