У суботу, 26 жовтня, у київському катедральному храмі святого Олександра єпископ-ординарій Віталій Кривицький SDB рукоположив у сан диякона випускника дієцезіальної місійної семінарії Redemptoris Mater Віталія Дмитришина.
На початку літургії ректор семінарії отець Роман Грек підкреслив, що «рукоположення – це найбільше свято для семінарії. Саме для цього потрібна семінарія, щоб приготувати братів, які покликані Господом, щоби служити Божому люду, який потребує слова, таїнств, слова втіхи і надії, потребує пастирів, які б були в цьому світі знаком присутності Ісуса Христа, Його любові…
Ми покликані проголошувати перемогу над смертю, там, де, по-людськи, немає надії, проголошувати надію, бо є життя вічне. Адже Христос не залишив нас, але, будучи випробуваний у всьому, прийшов до нас із допомогою… Тому, це рукоположення – це свято Божої любові до нас».
Окрім єпископа Віталія, на урочистості був присутній його помічник єпископ Олександр Язловецький. Серед багатьох учасників торжества була екіпа, відповідальна за Неокатехуменальну дорогу в Україні – отець Раймунд Пупковскі та Марія Еухенія Кастільо Еррера, також представники cемінарії Redemptoris Mater з Києва, з Вінниці, дієцезіальної семінарії Пресвятого Серця Ісуса у Ворзелі, близько 30 священників та велика кількість братів і сестер з неокатехуменальних спільнот Києва, Вінниці, Житомира та інших міст України.
Нововисвячений диякон Віталій Дмитришин походить з великої родини: він має трьох братів і чотири сестри. Його старший брат Олександр зовсім скоро, за три тижні, також буде висвячений на диякона у Вінниці.
У своїй гомілії отець єпископ Віталій Кривицький SDB, звертаючись до нового диякона, навів приклад дитини, яка має довіритися своєму батьку і стрибнути в його руки, щоб врятуватися з палаючого будинку. «Для тебе сьогодні є цей поріг, коли маєш кинутися в ці обійми люблячого батька, Бога, який тебе створив, Бога, який тебе відкупив, Бога, який тебе обрав, і Бога, який буде вірний своїм обітницям. Він ніколи не залишає. Ми, люди, по-різному, а Він ніколи не залишає тих, кого Він обирає … Господь тебе сьогодні ставить служителем слова, вівтаря і любові. І твоє служіння буде мати сенс, якщо буде наповнене справді живим Богом і любов’ю, якої Він нас вчить кожного дня».
На завершення проповіді єпископ звернувся до «усіх людей, яких при оказії цих свячень дияконату Господь може пхнути в бік і сказати: «Кого мені послати?», адже інколи це послання приходить не з фонтаном емоцій, а з переконанням, що більше Богу відмовляти не можна».
Наприкінці літургії нововисвячений диякон, висловлюючи подяку усім, з ким пов’язане його покликання, підкреслив дар своєї неокатехуменальної спільноти: «Це дар, який Бог дав мені, дар, необхідний для життя. Це місце, де мене прийняли, де я міг говорити, ким я є, де мене не відкинули. Ця спільнота – щоб іти дорогою до зрілої віри».
Перед благословенням отець єпископ Віталій знову взяв слово і закликав усіх штурмувати небеса молитвою за покликаних: «Їм насправді дуже важко тепер розпізнати це покликання, почути оцей тихий голос Господа: «Кого мені послати?» … Запрошую всіх до цього штурму неба, щоб молитися за наших воїнів-захисників, а також за тих, котрі будуть заступатися перед Богом, хто буде служителем амвона і вівтарів».
