фото з архіву отця В’яеслава
Розмова зі священником Кам’янець-Подільської дієцезії В’ячеславом Грумницьким, який мав нагоду брати участь у зустрічі настоятелів з усього світу на тему «Настоятелі для Синоду», що відбувалась в Італії, про цінний досвід, з яким він повернувся та риси доброго настоятеля.
Отче В’ячеславе, Ви представляли Україну на зустрічі парафіяльних настоятелів, яка відбувалась на початку травня поблизу Риму. Чи доводилось Вам раніше брати участь у подібному заході? Яким чином Ви отримали запрошення до участі?
На початку хотів би сказати, що ця зустріч настоятелів з цілого світу є певним етапом (наступним кроком) Синоду 2021-2024, котрий ми переживаємо в Католицький Церкві. Генеральний Секретаріат Синоду, організовуючи цю зустріч, хотів почути голос тих, хто є безпосередньо заангажований в щоденній праці з людьми і найкраще знає те, чим живе людина на конкретно довіреній священнику парафії, і не тільки самої парафіяльної спільноти, а взагалі людей, що живуть на даній території. Тому і тема зустрічі звучала «Настоятелі (Парохи) для Синоду» (іт. «I Parroci per il Sinodo») і тривала три інтенсивних дні з 29 квітня до 1 травня включно, а 2 травня на завершення ми мали зустріч з Папою Франциском, котра показала його велику зацікавленість чим живуть на щодень священники та їхні парафіяльні спільноти. На закінчення зустрічі Папа підписав та вручив кожному священнику Лист до настоятелів. Святою Месою в базиліці св. Петра, котру очолював кардинал Маріо Грех (Mario Grech), урочисто була завершена наша зустріч.
Отож, по своїй формі такий Синод для настоятелів парафій зі всього світу, якщо я не помиляюсь, відбувався вперше, тому звісно і для мене така участь була вперше. Ми знаємо більше про синоди локальні: дієцезіальні чи регіональні, а якщо вже на міжнародному рівні – це, звичайно, синоди єпископів з різних куточків світу, як це мало місце в жовтні 2023 року чи також буде наступна зустріч єпископів на синоді в жовтні 2024 року. Натомість щодо суто на рівні настоятелів, то щось такого є вперше. Ось наші єпископи з України отець-єпископ Радослав Змітрович ОМІ та отець-єпископ Олександр Язловецький були на синоді у жовтні 2023 року. Зрештою саме єпископ Олександр Язловецький попросив мене взяти участь у цій зустрічі.
Яке Ваше враження від зустрічі? Що цінного для себе почули та відкрили?
Перше, що вражає, то це те, що така зустріч передусім показує універсальність (вселенськість) Церкви, котра об’єднує різні народи з їхніми звичаями, культурою, історією. Церква як Мати, котра огортає всіх своїх дітей, не обмежується лише до якоїсь нації, мови чи країни; кожна особа знаходить своє місце і почувається як у себе.
Священники з цілого світу, де умови служіння дуже відрізняються, кожний зі своїм менталітетом, спричинений культурно-історичною спадщиною свого континенту, регіону чи країни, але у цій різноманітності і є краса та багатство Церкви, що Святий Дух об’єднує та надихає, роблячи одне ціле; мають прагнення служити Богу і людям, виконуючи місію проголошення Царства Божого по всьому світу. Ось це найбільш цінне, відкриває очі на інших, котрі діляться своїми радощами та проблемами, і ти розумієш їх з пів слова, бо живуть тим самим покликанням, котре отримали від Господа і хочуть його якнайкраще реалізувати.
Чи є якийсь досвід, який вважаєте цінним саме для українських настоятелів?
Цікаве питання про досвід. Звісно, контекст в якому живеться, він є важливий (напр., навіть війна в Україні, котра безумовно впливає і несе свої наслідки), але ви знаєте, найважливіше є те, як ти є відкритий на Голос Бога в своєму священницькому житті, і тут вже так насправді не важливо, де тебе Господь сьогодні ставить; є важливе чи даєшся Йому, щоб тебе попровадив.
Ось на синоді багато підкреслювалося: чутливість, відкритість, вслуховуватися, іти разом… Вирушити разом в співпраці між єпископами і священниками, між священниками самими та священниками і парафіянами, ангажуючи якнайбільше мирян в справах євангелізації, згідно того що можуть робити.
Вам, як настоятелю, довірена парафія св. Архангела Михаїла у Дунаївцях. Як на Вашу парафію вплинула повномасштабна війна, як спільнота відповідає на виклики часу?
Я думаю, що наша парафія щодо впливу війни не відрізняється якось особливо серед інших, бо переживають те саме, що і по всій Україні. Був і є захоплений багатьма парафіянами та спільнотами, які ангажувалися на початку війни і надалі задіюють свої зусилля в різних гуманітарних, волонтерських чи соціальних допомогах для потребуючих, звісно для військових згідно потреб, котрі були колись чи є тепер, але найважливіше – це витривала молитва з вірою про дар миру для України; тривання з упованням у присутності Господа в Пресвятій Євхаристії, випрошуючи Божого захисту для нашого народу, навернення нашого ворога та нас самих.
На Вашу думку, добрий настоятель – це …
Добре питання, на котре необхідно щодня шукати відповідь у Господа, щоб не думати, що все вже зроблено. Треба слухати Єдиного Доброго Настоятеля Голову Містичного Тіла – Ісуса. Як настоятель буде закривати своє серце на Боже Слово, на Його ласкаву присутність у Святих Таїнствах, не буде у ньому світла і Божого життя.
На початку нашої зустрічі в Римі кардинал Лазарус [Префект Дкастерії у справах духовенства – прим. ред.]з Південної Кореї пригадав таких три ключових слова: MISTERO – COMUNITA – MISSIONE, т.з. Містерія – спільнота – місія. Всіляка благодать походить від Господа, тому в Нього треба питати, слухати і просити, щоб нас провадив. Священник, котрий є звернений до Сакрум, буде і сам освячений і інших з Божою допомогою буде наставляти у тому, що є Боже. Нехай Святий Дух нас всіх провадить!
Розмовляла Аліна Петраускайте
