Проповідь Апостольського нунція в Україні архієпископа Вісвальдаса Кульбокаса під час Меси Господньої Вечері у катедрі св. Олександра в Києві 28 березня 2024 року.
Сьогоднішнє перше читання, взяте з Книги Вихід, впроваджує нас в Пасхальне Тридення вже словами, які Господь сказав до Мойсея: «Місяць цей нехай буде вам початком місяців». Тобто, разом з єврейською Пасхою, разом з виходом з єгипетської неволі, бере початок і календар.
В християнській культурі був період середньовіччя, який тривав кілька століть, коли початок року відзначався 25 березня. Так, у Великій Британії ця традиція тривала аж до 1752 року, коли англійці фактично прийняли григоріанський календар, який встановлює початок року на перше січня. Але навіть коли Пасха більше не припадає на початок року, то для нас вона є початком і джерелом християнського життя.
Сьогодні ми контемплюємо цей початок, тож уважно слухаймо того, про що розповідає Євангеліє.
Євангеліст Йоан каже, що Ісус добре знав про те, що надійшла година, коли Він мав повернутися до Свого Отця. Це означає, що Він робить все з цілковитою свідомістю та повною волею, і хоче залишити нам Своє найважливіше вчення та приклад.
Євангеліст продовжує, кажучи, що Ісус встав з вечері. Тобто ця остання вечеря Ісуса з Його учнями ще не закінчилася, і є дещо, що Ісус хоче включити у вечерю, як важливий елемент Свого Заповіту.
Ісус знімає Свій зовнішній одяг, аби залишитися одягненим лише в просту туніку. Цим Ісус зовні нагадував рабів, які прислуговували панам при столах: раби одягали простий і короткий одяг, тоді як пани – нарядний і довгий. Крім того, Ісус підперезується рушником, тобто Він справді збирається виконати завдання слуги і починає мити ноги учням, а потім витирати їх.
Реакція Петра, який дивується і спочатку не хоче прийняти це Ісусове служіння, підкреслює «шокуючий» аспект вчинку нашого Вчителя. Але Ісус відразу ж пояснює йому суть того, що Він робить: «Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною!»
Це означає, що, перш за все, обмивання ніг є урочистим моментом, коли Божий Син ставить себе на служіння нам і показує нам Свою любов до кінця. Наше християнське покликання – прийняти цю Божу любов, любов безінтересовну, на яку ми не заслужили. Але Бог дає нам її.
Саме цей особистий досвід усвідомлення того, що Бог прощає і любить нас цілковито, робить нас християнами. Тобто це не лише теоретичний катехизм, але сам досвід, який мені каже, що Бог дивовижним чином полюбив мене.
Всі святі дуже часто повторюють, що основою всяких чеснот є цей особистий досвід величезного Божого милосердя до мене.
В свою чергу, ми хочемо поділитися цим досвідом з нашими братами і сестрами. Тобто, більше, ніж ділитися з ними правдами віри, поясненнями Святого Письма, дуже важливо, аби наші брати та сестри відчували, що ми любимо їх. Це основа євангелізації і суть того, що Ісус робить сьогодні, у Великий Четвер. Він каже: «Ти також роби так, як я, твій Господь і Вчитель, зробив».
Тому також іспит нашого сумління перед сповіддю завжди повинен починатися з цього закону Божої любові до мене і ближнього: «Чи я зберіг у собі пам’ять про Божу любов до мене? Чи я теж забув про це?». А також: «Чи я любив свого ближнього? Навіть тоді, коли він мене багато разів образив, і навіть коли мені здається, що той мій брат чи сестра такі вперті, що вже немає надії віднайти їх?»
З тексту Євангелія від Йоана ми не маємо математичної впевненості, що Юда Іскаріотський вже покинув Вечерю до моменту обмивання ніг. Але навіть у випадку, якщо Юда все ще перебуває з Ісусом і апостолами, дуже ясно, що Ісус готовий служити всім тим, хто приймає це служіння. Ісус не перепитує апостолів, кажучи: «Чи були ви добрими? Чи ви шкодуєте?» Ні. Любов Ісуса є даром. Вона – світло, яке сходить від Отця і дається мені, вам і всім нам.
Сьогодні ми хочемо прийняти цей дар Ісуса і просимо Його благодать, щоб Він зробив нас сильними у свідченні Його любові.
