Проповідь кардинала Ґерхарда Мюллера про таємницю Церкви під час Святої Меси першого дня Пленарного засідання Конференції єпископів України.
Великий Папа Бенедикт XVI багато разів звертав увагу на важливу різницю між вірою та ідеологією. Християнство – це не абстрактна теорія про емпірично-матеріальне походження космосу і життя, це також не ідеологія для побудови кращого суспільства, це стосунки з Особою. Як 2000 років тому земний Ісус безпосередньо розмовляв з учнями, так і сьогодні воскреслий Христос безпосередньо говорить до кожної людини через навчання Церкви.
У семи таїнствах Він обдаровує нас своєю благодаттю, завдяки якій ми отримуємо участь у Божому житті. І саме тому ми можемо покладати на Нього всю нашу надію в житті і смерті. Син Божий – єдиний Спаситель світу, бо тільки Бог у своїй всемогутності, безумовній і універсальній любові може врятувати нас від страждань, гріха і смерті. Жодна людина, якою б геніальною вона не була, не може витягнути нас з безодні скінченності ні самотужки, ні спільними силами талантів усіх людей.
Отже, наші стосунки з Церквою – це не відносини зі звичайною людською організацією, а органічний зв’язок із Містичним Тілом Христа. Ми, християни, є членами Його Тіла завдяки хрещенню в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Ми є дітьми, спадкоємцями і друзями Бога. У жодному разі ми не піддані смертних людей чи створених речей.
Церква, яку ми визнаємо у вірі як спільноту життя з Богом, це не громадська організація самоврядування, і її не можна перетворювати на релігійно-суспільну організацію, що прагне осягнути рай на землі. Це живий організм, Тіло Христа, якого Він – Голова і вселенський Спаситель.
Це не люди мають реформувати Церкву чи засновувати нову на власний розсуд, адже нас реформує і відновлює Бог, щоб ми були добрими християнами, живими членами Його Тіла, тобто Церкви, через таїнства, зокрема через таїнство Тіла і Крові Христа. Наш обов’язок – не реформувати Божу Церкву, а змінювати своє життя. Святий Павло пише до римлян: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим 12,2).
Христос – Голова, а ми – єпископи, також і Єпископ Риму, лише Його слуги (1 Кор 4,1): «Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос» (1 Кор 3, 11). Це Боже слово має стати найвищою засадою Синоду про синодальність. Церква належить Богові, вона не є творінням людини: «Єдиний Посередник Христос свою святу Церкву – спільноту віри, надії й любові – встановив і постійно підтримує тут, на землі як видиму спільноту, через яку поширює на всіх істину та благодать» (Lumen gentium, 8).
Церква – це Тіло Христа, який є Сином Божим. Воскреслий Господь сказав апостолам: «Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас» (Йн 20,21). Вони проповідували Євангеліє, щоб світ увірував «що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в Його ім’я» (пор. Йн 20,31).
У прощальних словах, які Ісус промовив у період, коли наближалися Його Страсті, Він відповів на прохання апостола Филипа: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас» (Йн 14,8). Цією відповіддю Він веде нас до центру нашої віри. Після того, як Ісус сказав: «Якщо б ви Мене пізнали, то й Отця Мого пізнали б. Відтепер знаєте Його і бачили» (Йн 14,7), Филип розмірковував, як можна побачити Бога, який у «світлі живе неприступнім, якого ніхто з людей не бачив, ані бачити не може» (1 Тим 6,16). Відповідь Ісуса була така: «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Йн 14,9). Тому, коли ми стоїмо віч-на-віч з Ісусом, вдивляючись у Його людське обличчя, ми бачимо в Його очах лагідну силу любові, що досліджує, оцінює і спасає, яка є Богом в єдності і сопричасті Отця, Сина і Святого Духа.
Ми бачимо Ісуса нашими тілесними очима, розпізнаючи Його Божу природу і силу просвітленими очима нашого серця (Еф 1,18). Отець посилає Сина, у Христі вічна божественна природа Сина з’єднується з людською природою, яку Він узяв на себе. Лише через Ісуса ми можемо наблизитися до Отця, бо тільки Він наповнює нескінченну відстань між створінням і Творцем. «Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус» (1 Тим 2,5). Він є вселенським планом спасіння Бога, що стало тілом, і «який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим 2,4). У своїй людській природі Ісус є Дорогою, якою Правда і Життя увійшли в цей світ (пор. Йн 14, 6).
Апостол Павло називає людську природу Христа «іконою Бога», imago Dei, Божим образом (пор. 2 Кор 4,4), завдяки якому ми пізнаємо Божу славу, наповнюючись нею. Це не той Божий образ, що його задумав обмежений розум і створили людські руки. Ще до Втілення Слова Син – у Триєдиному Бозі – це образ суті Бога Отця, або, як про це говорить Новий Завіт, печать Його єства (Євр 1, 3). Христос – правдивий Бог від правдивого Бога. Це не Бог «в лапках», у метафоричному значенні. Христос – Син Отця, народжений з Його субстанції. Святий Атанасій добре це пояснив у своєму творі «Проти аріян» (I, 39): «Це неправда, що, будучи людиною, Він (Христос) потім став Богом; навпаки, будучи Богом, Він потім став людиною, щоб прийняти нас як синів». У темряві гріха, яка засліплює розум тих, що не вірують (пор. 2 Кор 4, 4), Бог запалив своє світло у серцях вірних, щоб ми засяяли знанням Божої слави, що на обличчі Христа (пор. 2 Кор 4, 6).
І ми це розпізнаємо, коли, дивлячись в очі Ісусові, ми бачимо Його погляд, яким Він нас не обманює і в якому немає злого наміру. Бог огортає нас своїм безмежним милосердям, а Його любов така велика, що Він не тільки вмирає за нас, а й помирає так, як ми. Він поніс тягар наших гріхів аж до смерті на хресті, і навіть до гробу. Смерть більше не має влади над Ісусом і над нами, що творимо одне тіло з Христом. Це Символ віри Церкви, який Павло передав корінтянам так, як і сам його отримав: «Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; що з’явився Кифі (тобто Петру), потім дванадцятьом» (пор. 1 Кор 15, 3-5).
Так Петро є першим свідком порожнього гробу. З’являючись як воскреслий Господь, Ісус дає йому та іншим апостолам доказ того, що Він живе з Богом і повернувся до Отця. Він не залишив своєї людської природи, лише житиме вічно як Слово, що стало тілом, зі своїм прославленим Тілом у єдності з Отцем і Святим Духом. Він є Головою Тіла, яким є Церква. Через Христа ми як Божі діти маємо доступ до Отця, знаючи, що нашою спадщиною буде вічне життя. А Господь, який вознісся на небо, залишається з нами завдяки своєму Євангелію, зустрічається з нами у Таїнствах своєї благодаті. Насамперед у Пресвятій Євхаристії Він дозволяє нам увійти в таємницю своєї відданості, сповненої довіри щодо любові Отця. У Святому Причасті ми отримуємо єдність у Його Тілі і Його Крові, що є поживою і напоєм вічного життя. Євхаристія – це велика подяка за все, що ми отримали від Отця через Сина. «І все, що б ви тільки говорили й робили, – все чиніть в ім’я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через Нього» (Кол 3, 17). Амінь.
Джерело: Львівська архідієцезія
