Представник франкомовної редакції Радіо Ватикану – Vatican News Ксав’є Сартр ділиться своїми враженнями від візитів в Україну в часі війни.
Його свідчення опублікувала редакція Vatican News.
«Для мене, як для західного європейця, початок війни був немов грім серед ясного неба. Я не міг повірити, що російський президент справді вирішив розпочати війну, яка більше пасувала би XIX або першій половині XX ст., а не Європі ХХІ сторіччя. У той час я думав, що українці швидко здадуться під важкими ударами російської армії. Знову ж таки, я був приємно здивований стійкістю українських солдатів і шокований тим, скільки цивільних були змушені втікати.
Від самого початку для нашої редакції було цілком очевидним, що ми повинні розповідати про труднощі, з якими стикаються українці. Підтримувати інтерес нашої аудиторії до України було також нашим обов’язком, тому важливо було поїхати туди, щоб на власні очі побачити виклики, з якими стикаються українці та Католицькі Церкви. Завдяки французькій християнській організації L’Œuvre d’Orient, яка завжди допомагала греко-католикам, в листопаді минулого року я зміг поїхати на тиждень в Україну, і відвідав Львів та Київ, де зустрів священників та мирян, які щодня намагаються полегшити страждання жертв війни.
Я побачив самовіддану працю кожного з них у наданні притулку, їжі, духовної та матеріальної підтримки переміщеним особам. Я відчув силу характеру багатьох, які, незважаючи на випробування, втрату близьких і майна, вирішили з оптимізмом почати все спочатку. Я також побачив біль, який до тепер з’являється в очах багатьох, коли вони згадують про те, що залишили. Я побачив також втому перед обличчям війни, яка, здається, не матиме кінця. Незалежно від того, чи це були члени Церков, адміністрації, пересічні громадяни чи віруючі, – через них усіх я бачив надзвичайну рішучість українців у їхній боротьбі за свободу.
Одна справа – розповідати про війну здалеку, навіть записуючи телефонні інтерв’ю з людьми на місцях. Зовсім інша – бачити шрами від бойових дій, навіть через кілька місяців. Ти бачиш на власні очі, ти торкаєшся жорстокості війни. Це глибоко зворушує і спонукає нас, журналістів, робити все можливе, щоб бути свідками того, що відбувається, завжди намагаючись зберігати певну емоційну та інтелектуальну дистанцію, щоб виконувати свою роботу бездоганно. Але в глибині душі ми залишаємося пройняті глибоким відчуттям несправедливості перед обличчям такої кількості страждання, а також глибоко пов’язані з українцями, захоплюючись їхньою силою духу».
