«Я думав, що будь-яке звільнення швидше, ніж через два роки, буде дивом», – каже о. Ганс-Йоахім Лоре. Німецький монах, який належить до згромадження так званих «білих отців», був викрадений джихадистами після майже 30 років місіонерської роботи в Малі та налагодження християнсько-мусульманського діалогу. Через 371 день, трохи більше року, в Урочистість Христа Царя, тобто 26 листопада 2023 року, він був звільнений. Нещодавно священник відвідав редакцію Радіо Ватикану і розповів свою історію.
Священник зазначає, що мав намір попросити рік відпустки (так званий «рік суботній» або «рік шабатовий»), тому, коли сталося викрадення, він сприйняв цю подію як своєрідне виконання свого прохання. Як він зізнається, Бог дарував йому тривалу розраду, а більшу частину дня він зміг проводити в молитві.
Згадуючи своє затримання, о. Лоре зазначає, що це сталося дуже швидко, коли він їхав на парафію, де іноді допомагав. Він також описує, що сталося далі: «Коли я сидів у машині з моїми викрадачами і мене передавали джихадистам, чоловік праворуч від мене сказав: «Не бійся. Ми добрі. Ми з Аль-Каїди. Ми не такі, як Ісламська держава, яка вбиває людей, ніби нічого не сталося. Ти не повинен нас боятися».
Священник також наводить слова, які він почув, коли запитав, чому його викрали: «Ми взяли тебе не тому, що ти священник, і не тому, що ти береш участь у міжрелігійному діалозі. Але ми тебе викрали, тому що ти німець, а ми воюємо з Німеччиною, тому що Німеччина посилає своїх солдатів до Малі, щоб воювати з нами. І більше того, разом з іншими європейськими країнами вони вже тренують малійську армію проти нас. Тож ти є військовополоненим».
Загалом, о. Лоре підкреслює шанобливе ставлення членів Аль-Каїди до нього, як до людини старшої за них, з якою поводилися як з гостем, хоча він, очевидно, залишався їхнім заручником. «Це були молоді люди у віці від 17 до 22 років», – згадує він. Він також зазначає: «Ми жартували між собою, дискутували про християнство, іслам». Потім додав: «Звичайно, всі були озброєні, у кожного був свій автомат Калашникова. І мене завжди хтось супроводжував, наприклад, коли я йшов до туалету. Він стояв на відстані, але не залишав мене одного».
