25 грудня Апостольський нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас очолив Святу Месу у харківській катедрі. Пропонуємо вашій увазі повний текст проповіді архієпископа.
Ваші Ексцеленції
Високоповажні представники державної влади
Дорогі брати і сестри
В колекті, так називається молитва, яку ми проголошували на початку Святої Меси, відразу після співу «Слава во вишніх Богу», ми представили нашому Богові мотиви, з огляду на які ми згромадилися тут разом: ми не лише хочемо згадувати і відзначати Божі тайни, а особливо велику таємницю Воплочення Божого Сина, який став людиною, але ми також хочемо брати участь в Божому житті.
Тобто ми сьогодні тут разом просимо Господа благодаті бути подібними до Ісуса Христа і жити вічно, як Він. Ця благодать перевершує навіть інші важливі для нас благодаті: благодать здоров’я, благодать захисту України від російської агресії, благодать справедливості і миру, благодать хліба, одягу і щоденної праці. Все це дуже важливе, більше того – необхідне, але ще важливішим є дар життя вічного з Ісусом Христом.
Факт, що Ісус Христос став людиною заради нас, дає нам впевненість, що ми маємо реальну можливість отримати цю дуже важливу благодать. Адже саме з цієї причини Він народився від жінки, щоб жити серед нас.
Саме цей факт Воплочення Ісуса Христа є причиною радості, з якою ми святкуємо Різдво Христове. Ми маємо багато причин сумувати і навіть впадати в депресію, бо так багато смертей і руйнувань навколо нас, над нами, а часто в нас самих, так багато ран, так багато крові, так багато агресії і так багато людської несправедливості. Диявол був дуже задоволений, коли б ми дивилися тільки на ці свої трагедії, на своїх близьких і на всю Україну, а втратили в глибині свого єства радість з того, що ми викуплені Ісусом.
Мова йде про радість, яку ми повинні переживати насамперед в своєму серці, деколи з серйозними обличчями, і не завжди з широкою посмішкою. Але це все одно радість. І день Різдва – це особливий час, коли ми проголошуємо цю радість нам самим і одне одному, а тому посміхаємося набагато більше, саме для того, щоб свідчити про красу бути спасенними нашим Богом.
Звичайно, однієї радості не достатньо: нам потрібні плоди цієї радості. А найбільшим плодом буде той, коли в мені народиться Ісус Христос, а впродовж всього свого життя буду жити з Ісусом, разом з Ним.
Німецький містик з XVII століття Йоганн Шеффлер, який деякий час був лютеранином, а згодом став католиком, писав так: «Коли б Христос тисячу разів народився у Вифлеємі, але не в тобі, ти пропав назавжди».
Тобто, якщо я не прийму Божий дар, Різдво Ісуса Христа, з вірою і всерйоз, Бог не матиме іншого способу мене спасти, бо Він не зможе переступити через мою внутрішню волю.
Тому в урочистість Різдва Христового найбільшою благодаттю для нас буде прийняти Ісуса Христа у всій нашій свободі, тобто з правдивою любов’ю, з справжнім бажанням.
Господи, дай мені бажання шукати Тебе всім своїм серцем, всім своїм розумом – це молитва, яку заносили багато святих, і яку ми також часто заносимо, бо усвідомлюємо, що в нашому серці бажання Бога не завжди стоїть на першому місці і не є настільки сильним, щоб насправді впливати на наші думки і рішення, які ми приймаємо в повсякденному житті.
Саме в цьому полягає суть нашої Святої Меси на Різдво Христове, аби в нас зростало прагнення Ісуса, який народився для нас.
На Різдво в нас є традиція, співати, де можливо і коли можемо, колядки, та встановлювати вертеп. Щодо вертепу, дуже цікаво згадати, що перший відомий вертеп встановив святий Франциск Ассизький рівно 800 років тому , на Різдво 1223 року, біля містечка Греччо в Італії. Той вертеп складався лише з трьох елементів: ясла з сіном в центрі, а по боках – справжній віслюк і віл. Тобто там не було ні Святого Сімейства, ні Дитятка Ісуса, ні жодної статуї, ні живих людей, бо в розумінні святого Франциска Ісус Христос вже є тут, на вівтарі, а сіно в яслах підкреслює той факт, що Ісус для нас став Хлібом.
Святий Франциск захотів приготувати вертеп, аби якомога конкретніше пережити Різдво. А оскільки Ісус народився в дуже звичайних умовах, в простому місці, у Вифлеємі, роздуми про ясла з сіном і тваринами біля сіна допомагають нам глибше зрозуміти всю Божу покору.
На завершення наших роздумів спонтанно напрошуються два висновки:
Бог сходить зі свого небесного престолу і втілюється, стає простою людиною і народжується в таких умовах, що здається, ніби народження Ісуса не має значення ні для кого, окрім ангелів, пастирів, Марії та Йосипа, а також мудреців, які приходять зі Сходу. Бог народжується для нас, але мало хто це розуміє і мало хто радіє! Це парадокс Божої любові до нас, дуже покірної любові. Настільки смиренної, що вона також нас запрошує бути покірними одне одному і нашому Богові.
Другий висновок безпосередньо стосується нашої молитви. Ми вже святкували Різдво минулого року, два роки тому, три роки тому, і так далі. Тож ми завжди маємо спокусу думати, що «це ще одне Різдво посеред багатьох». Але це не так! Для нас, людей, існує психологічний бар’єр пам’ятати про наші труднощі і пам’ятати, що ми молилися вчора, позавчора і багато інших разів. І зробити висновок: «вчора своєю молитвою я нічого не досяг, або майже нічого, і сьогодні буде так само». Але Боже Серце не таке! Боже Серце завжди нове, і для нього є новою кожна наша молитва, кожна думка, слово і вчинок. Це як мова любові між зарученою парою, вони кохають одне одного, і повторюють фразу: «Я тебе кохаю» багато разів, і цього буде недостатньо. Для Бога так само: кожна наша молитва для Нього – це «несподіванка», якої Він чекає від нас. Він чекає на це, як відповідь на Його молитву. Чекає як відповідь на Його акт любові, показує саме народження Ісуса, Його смертю і воскресінням.
Тому і ми молимося: Слава Тобі, Господи, що Ти народився для нас. Вчини, щоб моє серце полюбило Тебе і з’єдналося з Тобою.
Фото: Агнес-Наталія Кубанська
