Єпископ Віталій Кривицький SDB прокоментував резонанс, викликаний в українському суспільстві словами, сказаними Святішим Отцем до російської молоді. Київсько-Житомирський ординарій написав на своїй сторінці у фейсбуці:
«Тільки ледачий ще не критикував Папу за його останні невиважені слова.
Але не самі слова були настільки шкідливими, скільки резонанс, який вони викликали, особливо в кожному українці та в католиках зокрема. Деякі навіть ставили запитання: «і як після цього лишатися католиком?». Воно доречне, коли хтось вважав Папу найвищим авторитетом, або вірив тільки у матеріальну структуру Церкви, а не в Тіло Христове.
Для повного розуміння, мені також заболіли ці слова, але віра в Незмінного Бога, в Трійці Єдиного, змушує мене подивитися глибше, об’єктивніше та так, щоб у цьому іспиті віри я надалі йшов дорогою спасіння. Я підписуюся під кожним словом заяви Голови єпископів РКЦ в Україні і ця ситуація не відбиває у мене бажання молитися за Понтифіка, а скоріш, ще більше до цього спонукає. Бо я сам прошу вірян про молитву, усвідомлюючи власну слабкість, обмеженість та біль помилок.
Тих, хто не боїться прочитати дещо більше за 100 слів, запрошую до роздумів о. Петра Балога ОР. Вважаю, що він без зайвих емоцій зміг прокоментувати дану ситуацію, за що я йому дуже вдячний. Тому прямую далі.
Дехто каже, що треба мати відвагу у напоумленні Папи. Повірте, далеко не більшу, ніж у напоумленні розлюченого народу, у матеріях, які резонують із загальноприйнятим наративом. Аудиторія завжди буде більш прихильна до тих, хто критикує все, що рухається. Це, до речі, є мотором повстання та у подальшому утримання діяльності сект. Але не Церкви.
Ці католики, які тепер готові розіп’яти Папу Франциска (тому що, як вважають, заслужив), нехай згадають, чи слухали і виконували його духовні поради тоді, коли він мав в Україні найбільший рівень довіри серед релігійних лідерів?
Чи поширювали його слова, тоді коли він підтримував Україну, молився за неї та робив інколи для неї несподівані жести, за які його критикували інші?
Чи ми взагалі вміємо пробачати помилки? Просто прийняти, оцінити (якщо маємо об’єктивну інформацію) і йти далі, у внутрішньому мирі і благодаті, які є невід’ємним станом учнів Христа Воскреслого; у примноженні талантів (Лк 19,11-28) задля власного спасіння (на що маємо дуже обмежений час); а якщо маємо можливість навернути ближнього – зробити все можливе, не відкладаючи цього на кращий день. Говорити та діяти конструктивно, як покровитель сьогоднішнього дня св. Йоан Хреститель. Та йти до самого кінця у місії, яку нам дав Господь і не будь-як, а в дусі Його спасительного Слова.
В сумній ситуації, в якій ми опинилися, для нас – вірян католицької Церкви, не йдеться про самі слова Папи, про «велич» північного сусіда, а ні про самого Франциска (з яким, щоправда, ми не завжди розуміємося). Йдеться про кожного з нас у межах власної відповідальності та відповідно сили нашої віри. Про кожного з нас, втомленого та пораненого війною, що різко реагує на тригери, яких в цей час годі шукати. Не відволікаймося, це може відвернути нас від справжніх завдань та дороги до неба. Ці ситуації випробовують саме нашу єдність з Богом та Його Церквою.
А ще, молімося сьогодні за наших Захисників, які поклали своє життя за Батьківщину, випрошуючи для них Боже милосердя та можливість споглядання Бога у вічності. Згідно можливостей кожного, візьмімо під опіку їх родини, яких сьогодні вже чимало між нами. Це буде кращий вибір за емоційні дебати у соцмережах. Від них бо буде плід для ближнього та для власного спасіння».
