Декілька днів тому у Лісабоні завершився 37 Світовий день молоді. Своїми враженнями про зустріч католицької молоді ділиться Анастасія Кур’ята, для якої це вже були третій Світовий День Молоді у якості волонтерки.
Ти вже декілька разів поспіль береш участь в СДМ як волонтерка. Які завдання цього разу виконувала?
Це мій третій СДМ. Третій і дуже особливий та відповідальний. Насправді, сферу діяльності я не змінювала ще з 2016 року і вже 8 років працюю для офіційних українських соціальних медіа. Наразі маю команду, що складається з чудових дівчат: Софії Цьомки, Олі Матушів та Лаури Гонгалес, яким я була дуже щаслива послужити, як лідер команди. Основним завданням для нас було оперативне висвітлення новин на lisboa2023_ua в інстаграмі й на офіційній сторінці Світовий День Молоді на фейсбуці. Зазвичай, між СДМ роботи не багато. Натомість під час події – клавіатура горить, багато матеріалу, який ми перекладаємо українською, затверджуємо, часом фільтруємо контент і адаптуємо під нашого читача. Крім офіційного, загального контенту, який можна прочитати різними мовами світу на різних інстаграм-каналах СДМ, цього року ми публікували ще й український контент та висвітлювали події, в яких брали участь наші українські паломники. Окрім вже знайомого мені служіння в медіа, від початку року я мала честь стати членом Українського організаційного комітету СДМ і відповідала за українських волонтерів. Дуже пишаюсь насправді результатами цієї праці, адже на славу Божу ми зібрали майже 50 волонтерів – українок і українців – молодих активних людей, які завзято служили іншим в Лісабоні. Ми збирались на формаційні зустрічі ще задовго до початку СДМ, молились разом, готувались… За організацію цих зустрічей безмежно вдячна всім, хто в нас вірив, а особливо Вікторії Востряковій, бо вона допомагала тримати все на контролі та мати постійний зв’язок з волонтерами. Нам було важливо, щоб люди свідомо підійшли до цієї поїздки, щоб свідчили Христа і виступали послами України в Португалії, говорили правду про війну і тримали інформаційний фронт. І нам вдалося! Господь щоденно підтверджував нам, що ми там, де маємо бути. Це дивовижно… Багато є свідчень і багато сліз вдячності, які дуже зігрівають серце…
Які спогади забираєш із собою додому? Що найбільше вразило за цей час?
На початку згадувала, що цей СДМ став особливим. Власне, чому? Бо, як правило, на такі події їдеш аби познайомитись з молоддю зі всього світу, дізнатись про різні культури, побачити якою багатою є наша Церква, натомість цього разу на СДМ єдине, що хотілось, – це бути зі своїми, з українцями. Цікаво, що для того, щоб зустрітись зі своїми, потрібно виїхати за кордон – така правда війни. Багато хто тимчасово не живе вдома і наша молодь розкидана по всьому світу. Побачитись зі всіма було просто неоціненно! Цього так потребувала душа. Ми зараз всі кажемо не просто там «ну волонтери з України» ми зараз кажемо «наша волонтерська сім’я»… Я щаслива! Нині забираю з собою і надалі це щастя, бо моя мрія збулась! Від Панами до Лісабону я мріяла, щоб багато українців поїхали на СДМ. Я собі пообіцяла, що зроблю те, що від мене може залежати, та в Португалію поїдуть наші!
Дякую Богу і тим, хто дійсно вірив, що це вдасться. Тим, хто допоміг, аби моя мрія збулась. Зараз я мрію, щоб ця волонтерська родина переросла в щось ще потужніше! Щоб ми ще послужили іншій молоді з України на нових проєктах. Особливо мене вразило (бо я дійсно не очікувала): молодь з різних країн світу, які як бачили наш прапор, то кричали голосно «Слава Україні» з різними милими акцентами. Багато хто підходив і казав «Ми молимось за вас». Під час чування до нас підійшли хлопці з Південно-Східної Азії, з країни, яка межує зі Східним Тимором, і казали ламаною англійською: «We pray for Ukraine, our friend is in Ukraine!». Уявіть собі таке! Я навіть зараз відкрила карту, не можу знайти цю країну, бо вона дуже маленька і я не хочу вказати її назву неправильно, тому хай просто залишиться як є.
Також Господь показав мені, що означає бути щедрим через сім’ю, яка прийняла мене і моїх дівчат на два тижні. Це неймовірні люди! Вразила їхня відкритість і простота! Вони – українці. Я така щаслива, що жила саме в українців, бо відчувала себе як вдома.
Вірю, що ця поїздка, цей СДМ дасть величезні плоди! Ми молились разом за Україну у Фатімі до Марії. Повернемось туди скоро знову – з приводу вдячності, що Богородиця вислухала наші молитви.
Максим Железницький
