У червні Мукачівська дієцезія поповнилася новим священником. Єпископ Микола Лучок OP уділив таїнство Священства диякону Юрію Голотюку. У розмові з нами молодий душпастир поділився цікавою історією розпізнання свого покликання, а також як він пережив свої свячення та першу Святу Месу в часі війни.
Ви родом з Червонограда, а як опинились серед священників Мукачівської дієцезії?
Властиво, думаю, що так покерував Господь, в першу чергу моя покровителька, яку я собі обрав – Матір Божа, тому що був дотичний до Мукачівської дієцезії через спільноту «Світло Марії», яка функціонує в Меджугор’ї. Адже певну ділянку свого життя я присвятив служінню паломникам у цьому великому паломницькому місці у Боснії та Герцеговині. І я перебував у цій спільноті, поки розпізнавав своє покликання і вони також мали будинок в Мукачівській дієцезії, недалеко від міста Мукачево, тому ця дієцезія стала для мене такою знайомою. Мав приклад добрих священників, які тут служать і коли вже почав роздумувати про семінарію, то думав в яку дієцезію піти й так розпізнав для себе, що це має бути Мукачівська. Зараз відчуваю себе вдома.
Нещодавно Ви переживали свячення пресвітерату. В який момент Ви найбільше відчули Божу присутність?
Так насправді я досвідчував Божу присутність і в підготовці до свячень, в організаційних, світських, звичайних людських моментах, що Бог дбав про це все. І після також. Але якщо говорити безпосередньо в часі цієї Літургії, коли мав висвячення, то напевно таким найважливішим моментом було для мене Літанія до всіх Святих, коли лежав долілиць, тоді відчув справді велику Божу присутність у своєму серці й спокій, який переповнював мене. І також це був мир, якого зараз бракує кожному з нас, якого бракує нашій Батьківщині. Це був особливий момент відчуття присутності Бога в часі свячень пресвітерату.
Як переживали свою першу Святу Месу?
Думаю кожен семінарист роздумує про намір, в якому буде звершувати свою першу Святу Месу. Я її переживав по-особливому, ніби з піднесенням, але ніби й з певним болем. Адже я є священником воєнного часу, бо обидва свої свячення (дияконату та пресвітерату) пережив в стані війни. Тому всі мої наміри, про які я думав, відійшли на другий план, оскільки першим наміром є мир в Україні, повернення додому усіх військових та віддання їх під покров Матері Божої.
Максим Железницький
