Візит в Україну провінційного інспектора салезіян

До України прибув о. Марцін Казновскі SDB інспектор Краківської провінції Отців Салезіянів Дона Боско. Отець Марцін відповідальний за салезіянські осередки у південно-східній Польщі та в Україні. Інспектор вже відвідав співбратів у Бібрці, планує також візит до Перемишлян, а також до Житомира, Коростишева та Одеси.

Про це пише Львівська архідієцезія.

«Основною метою мого візиту є вдячність моїм співбратам, які продовжують працювати в Україні, не зважаючи на такі складні воєнні умови. Усі залишилися, жоден не виїхав з України, хоча я сказав, що можуть це зробити. Проте всі, як один, сказали, що залишаються і мене це, зізнаюсь, дуже зворушило і збудувало. Адже вони – громадяни Польщі і могли би повернутися до Батьківщини у будь-який момент, проте обрали залишатися. А ми підтримуємо їх, як можемо. Від початку війни наша співпраця і підтримка стали інтенсивнішими. Ми молимося, допомагаємо матеріально, також надсилаємо гуманітарну допомогу парафіянам. Салезіяни в Україні ведуть дві школи – в Одесі та Житомирі, і вони теж потребують підтримки. Нам дуже допомагають наші брати з Німеччини, Франції та США. Ми намагаємося постійно тримати руку на пульсі і будемо продовжувати допомагати усім, хто цього потребуватиме. Особливо намагаємося підтримувати ті сім’ї, які мають когось на фронті.

Ми також відкрили усі наші осередки в Польщі для жінок і дітей, які втікали від війни. Багато хто вже знайшов собі місце у Польщі, чи десь на Заході. Частина повернулася до України. Проте у нашому формаційному домі у Кракові досі мешкає близько 30 осіб. У місті всюди чути українську мову – багато молоді, студентів. Більшість все ж планує повертатися до України і відбудовувати її після війни.

Статистика говорить, що через Польщу пройшло від 5 до 8 млн. біженців з України. Важко сказати, скільки залишилося. Кажуть, що близько 2 млн. Сам я походжу з Перемишля і я бачив, як у перші тижні і місяці війни це місто стало центром світу. Особливо вокзал. До сьогодні не можу забути цієї картини – холод, діти втомлені і в сльозах, розгублені жінки. У той час наші салезіянські структури прийняли близько 5 тис. осіб. Когось на кілька днів, когось на декілька місяців, є такі що живуть вже понад рік. Усе відбувалося дуже швидко і було складно все це якось охопити, особливо у перші тижні. Але маю сказати, що те, як поляки відреагували на потреби українців вразило навіть мене – у нас не було таборів для біженців, тому що поляки відкрили свої помешкання, забезпечили харчування і надавали всіляку потрібну допомогу. Це був природній порив серця. Проте такий ентузіазм раніше чи пізніше минає, бо людина це така істота, яка до усього звикає і навіть до війни, якби це не звучало. Тому ми, як християни, маємо завдання мотивувати людей продовжувати надавати цю підтримку у дальшій перспективі. Це вже буде складніше, адже треба буде від чогось відмовитися, щоби допомогти іншим, але вірю, що можливо.

Крім усього, ми також намагаємося підтримувати різні відпочинкові акції для дітей та молоді. Маємо також план побудувати у Житомирі велику школу на 600 учнів. Сподіваюся, що це вдасться, адже інвестування у молодь – це інвестування у майбутнє».

Текст: Віта Якубовська

Фото: Олександр Кусий

Схожі новини:

Поширити новину: