Після початку повномасштабної війни в Україні отець Артур Рихта, босий кармеліт з Бердичева став відповідальним за пункт гуманітарної допомоги при Всеукраїнському санктуарії. Нещодавно, священник був нагороджений відзнакою президента «За оборону України». Босий кармеліт розповів про діяльність пункту допомоги, поїздки на фронт та отриману нагороду.
Отче, з початку повномасштабної війни ви є відповідальним за пункт допомоги в Бердичівському санктуарії. Як все починалося?
У нашому санктуарії Матері Божої Бердичівської в парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії з початку повномасштабної війни ми зробили пункт допомоги. Ми намагаємося привозити гуманітарну допомогу з Польщі, адже багато наших співбратів та вірян з кармелітських парафій охочі допомогти для України. Там у монастирях, у парафіях збирають допомогу для України, а ми її доставляємо в Бердичів. На початку війни ми хотіли допомагати всім, але дуже швидко зрозуміли, що в самому Бердичеві війни немає. Слава Богу, Матір Божа захищає нас своїм покровом і ми почали шукати, хто найбільше потребує допомоги в Україні й вирішили, що є дві такі групи: перша, звісно, – це Збройні Сили України, які зрозуміло мають забезпечення, але є і такі, які потребують цієї допомоги, а друга група – це біженці, а також люди, які жили під окупацією, а зараз їх міста, села є звільнені.
Ви часто їздите до військових на фронт. Розкажіть про ваші поїздки та спілкування із захисниками України.
Різні частини постійно нас просили про допомогу, тож ми почали підтримувати Збройні Сили України: передаємо харчі, ліки та одяг. На початку війни, коли фронт був ближче, біля Києва, то хлопці приїздили до нас і забирали допомогу, а зараз, коли фронт вже далі, то ми возимо її до них. В парафії є люди, які хочуть допомагати. Один чоловік, дав свій бус, ми разом, сідаємо, їдемо на фронт і так стараємося періодично один раз на декілька тижнів один бус допомоги завести до наших військових. Наше бажання – це зробити щось добре і насправді робимо. Дякуємо Богу, що можемо щось зробити й допомогти нашим військовим.
Ми їздимо у підрозділи, які забезпечують свої бригади. Ми бачимо як там хлопці важко воюють, які вони змучені, мають свій страх, бачать, як багато є загиблих та поранених. Наш приїзд для них, як маленьке свято. Це ми бачимо постійно. Вони кожного дня мають свої завдання, а тут до них приїжджають і привозять допомогу. Матеріальна допомога – це потреба, важлива для них. Але також дуже вагомою є підтримка, розмова, спільна молитва, такожми там відправляємо Святу Месу.
У нашій парафії, деякі прихожани побачили, що ми їздимо на фронт, прийшли й сказали, що також хочуть допомагати для ЗСУ «це наші хлопці, наші захисники». Вони сказали, що самі до них не поїдуть і почали готувати домашню їжу. Смачну, від серця. Я першого разу лякався цього, адже ця їжа має недовгий термін придатності, але зателефонував хлопцям на фронт, запитав і вони погодилися. Перший раз привезли туди, то всі були приємно вражені, всі були дуже щасливі. І жінки, які щось зробили, й хлопці, які отримали домашню їжу, яку також готують у них вдома. І так зараз, я раніше за два-три дні до виїзду, телефоную до наших парафіянок, вони тільки чекають на сигнал і зараз вже приносять цілі відра пирогів, налисників та інших домашніх страв.
На початку я трохи лякався, коли люди в Бердичеві бачать що приїздить гуманітарна допомога в Бердичів і приходять, і кажуть: «Я також хочу, я бідний, я потребую». Але ми кажемо щиро, що це все для Збройних Сил України, а що залишається і ЗСУ цього не потребує, то можемо допомогти й тим, котрі потребують в Бердичеві. І скажу щиро, що всі, хто це чує, розуміють і немає жодних претензій. Всі, розуміють, що ЗСУ – це зараз наша головна сила і я ця допомога дуже потрібна.
Що для вас означає нагорода від Президента України?
Я був дуже здивований, що отримав таку нагороду. Мені це дуже приємно. Це така підтримка, якесь підтвердження того, що робимо це добре. Трохи прикро, що ця нагорода на моє ім’я, бо так, насправді, це нагорода усієї команди. А це не тільки я, але і моя спільнота братів (босих кармелітів) та команда парафіян, котрі дуже допомагають. Це і водії, й люди, які готують домашню їжу, і ті, які розвантажують і завантажують цю допомогу. Нас залучено багато, а нагорода прийшла на одну людину. Це несправедливість, тому я кажу, що це нагорода для нас усіх, але на жаль написане лише моє ім’я.
Бачимо, що в Польщі також легше допомагати через костел і тут також наша співпраця з Бердичівською районною військовою адміністрацією налагодилася, бо вони бачать, що через костел, коли приїздить гуманітарна допомога, це є безпечніше, що ніхто нічого не вкраде і що це все йде прямо в руки чи ЗСУ, чи тих, котрі потребують цієї допомоги.
Максим Железницький
