На Стрітення стрічаються брати і сестри, які 2 лютого відзначають своє особливе свято – День богопосвячених осіб.
В Кам’янець-Подільській дієцезії святкування організували у двох місцях – у Хмельницькому і в Тиврові.
«Цьогоріч зустріч для богопосвячених осіб – як і минулого року – була окремо для Хмельницької та Вінницької областей» – розповів для CREDO о. Юзеф Кшишиха MS, головний організатор святкувань. – У Хмельницькому відзначення провели в отців-мар’янів, а в Тиврові – у облатів.
Такі зустрічі завжди розпочинаються адорацією Пресвятих Дарів. Ми молилися Розарій, роздуми для якого підготували сестри-лоретанки. Після адорації (під час якої була можливість сповіді) була конференція, яку виголосив о. Антон Літвінов ОМІ з Гнівані. Вислухавши конференцію, учасники могли в малих групах поговорити про своє життя, досвід, обговорити якісь факти, пережиті протягом цього останнього року. Це теж допомагає відкрити серце на Бога.
Святу Месу очолив єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович ОМІ. Проповідь же виголошували різні учасники: у Хмельницькому – о. Кшиштоф, францисканець із Мацьковець, а в Тиврові – брат Юзеф, капуцин із Вінниці».
Про конференцію та головну думку Дня богопосвяченого життя для CREDO коротко розповів о. Іван Дяків, який душпастирює у Браїлові: «Нам була представлена тема «криниці Якова». Богопосвячені особи – це ті, які перебувають при криниці й копають її глибше, до глибинних джерел, незалежно від того, «хочеться» чи «не хочеться». Посвяченість виводить поза цей рівень. Ми маємо витривало «копати вглиб». А зустріч Господа Ісуса з самарянкою при криниці Якова – у найбільш спекотну пору дня, коли там нікого не було, – показує, що багато хто може у важкий момент свого життя відійти від криниці, віддалитися від джерела води. Однак самарянка прийшла, Ісус зустрів її, коли вона прийшла до криниці».
У програмі Дня богопосвячених була Коронка до Божого Милосердя, у відповідну годину, «а після Коронки вдалося поколядувати», додає о. Кшиштоф. Справді, на Стрітення – востаннє вже цього року – як було не поспівати разом колядки? Тим більше коли на агапі колядували семінаристи з Неокатехуменальної дороги».
«В обох зустрічах взяли участь приблизно по 50 осіб. У Тиврові було більше священників, ніж у Хмельницькому. Раніше, – каже організатор, – таке святкування було спільним, але все ж таки декому складно доїхати на більшу відстань. А друга причина «розділеного» святкування – та, що є можливість влаштувати зустріч у великих домах, де є монахи (мар’яни і облати, відповідно). Для богопосвячених це завжди «як удома», а не просто визначене місце в якомусь храмі».
«Рік тому учасників було менше – через ковід і почасти погану погоду. Але цього року, парадоксально, загальна небезпека для всієї країни – від балістичних ракет не сховаєшся ні в якому конкретному місці – додала бажання нормалізувати життя і свята. Частина богопосвячених виїхала, з огляду на воєнні дії, «але більша частина залишилася», – каже о. Юзеф. «Материнські спільноти покликали своїх назад у Польщу, в безпечне місце, але ті, хто походить з України, залишилися. Отже, також і цей момент показує, як Церква розвилася і зросла за минулі десятиліття. Загалом у дієцезії, – зазначив о. Юзеф Кшишиха MS, – близько 60 священників і сестер-черниць мають польське походження; кількість покликань з України збільшилася.
Такі зустрічі говорять про те, що життя, присвячене Богу, нагадують про Небо. Кожне монаше чи чернече життя може нам нагадати, що Небо може бути вже тут, на землі. Воно починається у молитві й братерській спільноті. У богопосвяченому житті йдеться про те, щоб менше звертати увагу на матеріальні сторони буття, а більше – на служіння людям».
Фото: Луїс Гонсалвес
