20 листопада Церква відзначає урочистість Христа Царя. Напередодні київська парафія, якою опікуються паллотини відзначала відпустову урочистість. Святкову Євхаристію очолив ординарій Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький SDB.
У проповіді єпископ звернув увагу на переживання Ісуса на хресті, про які описує євангеліст Лука. «Лука в Євангелії говорить про глузування. Навіть під час таких спасительних дій, якими Господь нас рятував, люди можуть Його відкидати. Люди можуть у свій спосіб Його оцінювати. Що ми маємо сьогодні? Практично те саме. Ми покликані свідомо вибирати Господа як нашого Царя – Він є понад усе. Чудові слова ми чули у другому читанні з послання апостола Павла до колосян. Це гімн, який прославляє Христа, в якому Павло постійно повторює – Бог є понад усе. Павло мав іншу сторінку життя: він глузував з Ісуса, з Його учнів, переслідував їх, не лише на словах, а на ділі. А сьогодні він преклоняється перед Ним. Через призму цього слова маємо подивитись на наше життя, нашу щоденність, наші переживання та старання. Чи вони насправді віддані Ісусові? Бо так хотів Бог Отець. Він передає повну владу Христові Цареві Всесвіту.
Під час війни ми бачимо певні її плоди. У цей час можна з однієї сторони відвернутися від Бога, загубити Його та віру, а з іншої сторони – навпаки – її укріпити. Так само могли й гадати ті, хто стояв біля Ісуса, глузували з Нього. І перевіряли Його: якщо Ти є Сином Божим – зійди з хреста. Це не перша спокуса для Ісуса, але це особлива спокуса під час великого навантаження. Наприклад, після посту в пустелі до Нього приступив сатана і говорить: кинься додолу, нічого з Тобою не буде. Він спонукав Ісуса довести, що Він насправді є тим, за кого себе вважає. На хресті подібна ситуація. Ось ця спокуса також приходить і до нас. Мовляв: Ти помолись до Бога, якщо Він є – війни не буде». Проповідник також заохотив придивитись до таких спокус у нашому житті та не маніпулювати Богом.
«Господу ставили запитання та просили зійти з хреста, щоб він також врятував себе і тих, хто його просив про це. Він врятував, але не так як хотіли цього люди. Ми сьогодні переживаємо такі часи, коли ми дуже вразливі. Під час хвороби людина стає дуже вразливою, зосереджена на собі. Ми сьогодні всі дуже вразливі та поранені, охоче шукаємо ворога, можемо глузувати з інших, переступаючи певні межі. Чи всі наші дії допоможуть нам на дорозі до спасіння? А що Ісус зробив би на нашому місці?
Ми згадували нещодавно св. Мартина Турського, який віддав половину плаща бідному. Він також потребував цього плаща, однак у певний момент він зрозумів, що має щось, чим може поділитись, хоч і втратить почуття комфорту.
Ми сьогодні обираємо Христа знову як Господа. Ми можемо чогось не розуміти, можемо чогось не сприймати, наші емоції можуть кипіти та натякати, що Бога немає, або Він безсилий. Сам Ісус був у такій ситуації. В агонії Він міг сказати: так, зійду з хреста, але цього не зробив. Ми є в особливому часі, коли наші відчуття є приголомшеними, або дуже виражені і ми можемо робити такі кроки, яких ми не робили перед війною, кроки віри, де силу дає сам Господь.
У першому читанні ми чуємо про свідомий вибір народу Давида царем, у Євангелії добрий розбійник приймає Ісуса як Царя. Так само ми сьогодні можемо прийняти Христа, не лише загалом, а прийняти Його Слова та розпорядження. Не як Того, хто в агонії, а як Того, хто помер, переміг смерть і воскрес. Він є Царем переможцем і кожен з нас це по-новому відкриває.
Я би хотів сказати, що під час цієї війни світ хоче показати, що Бога немає, є добрі спонсори, Церкви немає, вона десь закрилась. Сьогодні про Церкву говорять або нічого або лише погане, це методологія світу. Але попри все – Церква робить багато – неофіційні дані – 80 відсотків гуманітарної допомоги приходить в Україну через церковні установи. Це не тому, що церковні установи – найбагатші, лише просто люди в Церкві вміють ділитися, завжди знали, що в потребуючому є сам Христос.
Нехай і ми сьогодні захочемо прийняти Христа, якого відкидає цей світ, Христа, якого не визнають авторитетом. Ми маємо бути свідками того, що Христос насправді Цар і діє в Церкві, та поза Церквою. Христос перед нами щодня ставить певні завдання, і дає сили, щоби їх виконати. Приймімо Христа, але у Його повноті: не тільки у подарунках, але і у вимаганнях, не тільки як Того, хто може пережити агонію, і знає наші біди, але й як Переможця. Разом із Ним йдімо до перемоги, як під час війни, так і під час бою у наших серцях».
На завершення відбулось виставлення Пресвятих Дарів, молебень до Пресвятого Серця Ісуса та спів подячного гімну «Те Deum».
Після Євхаристії відбувся почастунок та спілкування у парафіяльному колі.
