Єпископ Лучок: «Коли є війни, люди переслідуються за свою життєву позицію»

Єпископ Лучок: «Коли є війни, люди переслідуються за свою життєву позицію»

31 жовтня у літургійному календарі Мукачівської дієцезії згадується блаженний Теодор Ромжа, єпископ, вбитий комуністами за вірність Католицькій Церкві.

Про це повідомляється на сайті Мукачівської дієцезії.

Цього року відпустову урочистість у Нижньому Коропці з нагоди спомину блаженного Теодора у неділю, 30 жовтня, очолив Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії єпископ Микола Лучок ОР. З ним співслужили настоятель мукачівської  парафії св. Мартина о. Іштван Погань та священник Мукачівської Греко-Католицької єпархії о. Андрій Алексеєв.

У проповіді єпископ Микола сказав: «Життя блаженного Теодора Ромжі у ці часи, коли ми досвідчуємо війну, набирає нове значення. Адже він був єпископом, якого вибрали на служіння у часі війни. Коли є війни, люди переслідуються за свою життєву позицію. Коли жив блаженний Теодор, царство брехні і царство темряви прийшло на Закарпаття». Воно тут панувало, коли вбили блаженного Теодора. Його сила у тому, що він не дав себе застрашити, не піддався на тиск, але вірно стояв у правді. Вірно стояв у Ісусі Христі. Єпископ Ромжа помер не маючи навіть 40 років.

Єпископ Лучок: «Коли є війни, люди переслідуються за свою життєву позицію»

 «Особливо у цьому часі ми не встоїмо, якщо не будемо закорінені в Ісусі Христі. Встоїмо у Правді», – зауважив проповідник. Навіть, якщо заберуть життя, як забрали земне життя блаженного Теодора, то «смерть для нас не є програшом. Той, хто віддав своє життя за Ісуса – не програв. Той переміг! Теодор переміг! Люди згуртувалися і тримаються своєї католицької віри. У цьому часі темряви нам важливо, щоб ми встояли. Встояти можемо лише на фундаменті, яким є Ісус Христос», – підсумував єпископ Микола.

Всю проповідь можна проглянути завдяки проєкту Veritas тут.

Пригадаємо, що храм у селі Нижній Коропець, посвячений блаженному єпископу Теодору, належить до філій мукачівської парафії святого Мартина. Віряни села донедавна відвідували святі Меси у Мукачеві, але спільними зусиллями римо- і греко-католики побудували храм, котрим користуються обидві громади. Святиня була консекрована 10 жовтня 1998 року єпископом Анталом Майнеком та єпископом Мукачівської Греко-Католицької єпархії Йоаном Семедієм.

Фото: Вікторія Вайс

Біографічна довідка

Теодор Ромжа народився 14 квітня 1911 р. в селі Великий Бичків як дев’ята дитина Павла Ромжі та Семак Марії. На той час ця територія належала Чехо-Словаччині, що утворилася після розпаду Австро-Угорщини.

Здобував освіту у чотирикласовій народній школі у рідному селі, після чого – у Хустській державній гімназії, яку закінчив з відмінним атестатом.

Відчувши покликання до священства, отримав скерування від єпископа Петра Гебея на навчання у Римі, де закінчив філософський і богословський факультети Папського Григоріанського університету.

25 грудня 1935 року єпископ Кирил висвятив Теодора на диякона, а 25 грудня 1936 року у церкві св. Антонія єпископ Олександр рукоположив його на Христового священика. У червні 1937 року, після отримання ліцензіату, о. Теодор повертається з Риму, щоб відбути обов’язковий однорічний курс військової підготовки у Празькому офіцерському училищі.

Душпастирська діяльність отця розпочалося 10 березня 1938 року, коли єпископ-ординарій доручає йому адміністрацію парафій сіл Нижній Бистрий та Березово.

З 1939, у рік коли починається Друга світова війна, отець Ромжа за направленням єпископа Олександра Стойки починає працювати в Ужгородській семінарії, де виконує функцію отця-духівника та викладає філософію.

24 вересня 1944 року в греко-католицькому кафедральному соборі м. Ужгород відбулася єпископська хіротонія. На образку в честь його єпископської хіротонії було виписано: «Возлюблю Тя, Господи, кріпосте моя, Господь утвержденіє моє, і прибіжище моє» (Пс.17,2 Літ. св.Івана Золотоустого).

Цього ж року у край приходить червона армія, а наступного, 1945 р., ця територія була приєднана до Радянської України і отримала назву Закарпаття. З приходом радянської влади почалося переслідування за віру.

Єпископське служіння Преосвященного Теодора було коротким, але кожна його хвилина була насичена любов’ю до Христа, до Його Церкви та піклуванням про те, щоб у вірниках та священиках єпархії підтримати бадьорий і безстрашний дух вірності Католицькій Церкві.

Керівники безбожної влади бачили, що Теодора від Христової Церкви на землі може відірвати лише одне – смерть.

27 жовтня 1947 р., у понеділок, близько 9-ї години був зроблений замах, у результаті якого єпископа Теодора та його супутників було важко поранено, і лише завдячуючи Божому провидінню терміново доставлено до мукачівської лікарні. Кров мученика скропила землю Закарпаття, щоб «дерево Церкви», яке росте на ній, принесло плоди. П’ять днів провів єпископ у лікарні між терпіннями і болями, але з його уст не можна було почути нарікання, а лише слова: «Терпіти і проливати кров за Христа, за віру, за Католицьку Церкву – це велика ласка, велика честь».

Вранці 31 жовтня 1947 року владика Теодор у лікарні прийняв Святі Тайни: сповідь та Євхаристію, не знаючи, що зробив це востаннє у своєму житті. Через кілька годин його отруїли, внаслідок чого вночі незадовго до півночі, серце єпископа зробило останній удар, розголошуючи: «Вмерти за Христа – це вічно жити» (Теодор).

27 червня 2001 року у Львові Святіший Отець Іван Павло ІІ на Греко-Католицькій Божественній Літургії проголосив священномученика Теодора Блаженним, щоб ціла Церква вшановувала пам’ять цього безстрашного Христового воїна, просячи заступництва для себе та інших.

День вшановування пам’яті блаженного священомученика Теодора – 31 жовтня.

Схожі новини:

Поширити новину: