Інна Совсун: сприяти тому, щоб, отримавши освіту, біженці поверталися

Інна Совсун: сприяти тому, щоб, отримавши освіту, біженці поверталися

«Освіта – це не стільки про будівлі, скільки про процес, який там відбувається», – зазначила в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News народна депутатка України Інна Совсун, яка брала участь у нещодавній міжнародній конференції в Римі, присвяченій питанням освіти для біженців. В нашому інтерв’ю йшла мова про навчальний процес в Україні, про важливість забезпечення якісних укриттів і про школярів, студентів і викладачів, які опиняються за кордоном.

Про це пише Vatican News.

Важливо, щоб було чутно не тільки голоси країни, які приймають біженців, але й голоси країн, звідки вони звідки їдуть. Цими словами свою участь в міжнародній конференції «Ініціативи у сфері освіти біженців та мігрантів» (англ. Initiatives in refugee and migration education), пояснила народна депутатка Інна Совсун, заступниця Міністра освіти України в 2014-2016 роках. Згадана конференція відбулася від 26 до 28 вересня в Папському Григоріянському університеті з ініціативи факультету суспільних наук цього університету, Мережі освіти біженців і мігрантів (Refugee and Migrant Education Network) та фундації «Бути благословенням» (Being the Blessing Foundation). У четвер, 29 вересня 2022 р., її учасників прийняв на аудієнції. Криза освіти для українських біженців стала темою одного з пленарних засідань конференції, під час якого Інна Совсун виступала в онлайн режимі з доповіддю про шкоду, якої зазнала освіта внаслідок повномасштабного російського вторгнення в в Україну.

Питання освіти – одне з пріоритетних

«Питання освіти для українців тепер є вкрай важливим, вкрай болючим, тому що воєнний час, на жаль, створив нові виклики для отримання освіти в Україні, і ми, звичайно, розуміємо, що дуже велика частина українських дітей, школярів, і велика частина студентів, переважно, студенток, опинилися за кордоном», – наголосила пані Совсун в телефонному інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News, яке було записане перед початком конференції. За її словами, важливо брати участь в таких заходах, аби, з одного боку, обговорювати, яку освіту отримують українські біженці за кордоном, а з іншого – думати, «яким чином можна сприяти тому, щоб отримавши хорошу освіту, вони мали стимул повертатися додому».

Руйнування зазнають не лише будівлі

Розповідаючи про шкоду, яку повномасштабна війна завдає освіті в Україні, депутатка вказала на два аспекти: з одного боку, руйнування будівель навчальних закладів, а з іншого – шкода, завдана всій сфері загалом. «Найочевидніші цифри, – пояснила вона, – наступні: від початку повномасштабної війни в Україні було зруйновано або пошкоджено дві з половиною тисячі освітніх закладів, 285 з них повністю зруйновані. Це станом на сьогодні, бо розуміємо, що завтра ця цифра може бути зовсім іншою. Якщо конкретно по університетах, то це 147 коледжів і університетів, які були зруйновані та пошкоджені. І тут ми говоримо про безпосередню шкоду для будівель. Але ми розуміємо, що освіта – це не стільки про будівлі, скільки про процес, який там відбувається. І ось тут шкода, звичайно, ще драматичніша, бо з початку великої війни ми спостерігаємо наступне: кілька мільйонів українських дітей виїхали і тепер не вчаться в українських школах. Приблизно 20 тис. українських вчителів перебувають за кордоном».

Втрата людського потенціалу

Інна Совсун, яка також є викладачкою в Києво-Могилянській академії, має змогу сама пересвідчитися в тому, що багато студентів, переважно, студенток, перебувають за кордоном. Виїхала також частина університетських викладачів, в більшості, викладачок. Саме це найбільше хвилює народну депутатку, «бо, якщо вчителі не так часто влаштовуються за фахом, бо наприклад, якщо ти вчителька української мови, то влаштуватися в школу в Німеччині буде складно, то, зрозуміло, що університетські викладачки, які виїхали, це часто найкваліфікованіші, ті, які подавали найбільше надій, і велика частина з них вже влаштувалися працювати в університетах в Європі». Інна Совсун висловила припущення, що коли ситуація і надалі буде розгортатися таким чином як тепер, то більшість з них не повернеться. «Тобто, це страшенна втрата людського потенціалу», – наголосила вона.

Працювати дистанційно

Відповідаючи на запитання про те, чи українські вчителі мають можливість продовжувати працювати, навіть перебуваючи за кордоном, оскільки в більшості навчальних закладів навчальний процес відбувається онлайн, народна депутатка зазначила, що частина з них дійсно продовжує викладати, бо були прийняті відповідні зміни до законодавства, щоб вони могли викладати, перебуваючи за кордоном. Але, на її думку, це не дуже добре з точки зору економіки, тому що це означає, що Україна їм платить гроші, які вони витрачають в країнах перебування. Але найбільше мене турбують університетські викладачки, – наголосила вона, – бо для них є перспективи працевлаштуватися там. Звичайно, що обираючи між тим, щоб викладати онлайн в українському університеті з українською зарплатою і працевлаштуватися навіть в якийсь середньостатистичний університет в Європі, то вибір дуже-дуже очевидний, на жаль».

Школа онлайн і офлайн

«Я вважаю, що рішення якнайбільше сприяти виходові на навчання офлайн в школах та університетах є правильним», – зазначила пані Совсун, ділячись думками про початок нового навчального року. Вона розповіла, що її син навчається в одній з київських шкіл, і він також пішов у школу “наживо”. «І я вважаю, що це дуже правильно, – підкреслила вона, – тим паче, що він ще у початковій школі, в четвертому класі, і він жодного навчального року не провчився без “дистанційки” в той чи інший період свого навчання. А для початкової школи це, звичайно, – абсолютна катастрофа, і я дуже хотіла, щоб дитина пішла в школу офлайн».

Пояснюючи свій вибір, наша співрозмовниця, насамперед, зауважила, що не хоче нікому нав’язувати свою позицію, бо це дуже індивідуальне рішення. «Але моя логіка полягала в тому, – сказала вона, – що мій син перших півроку війни прожив на Західній Україні, і для мене це означало, що для того, щоб його побачити, мені потрібно було їхати 10 годин потягом або машиною, і це важко, емоційно важко. Якість онлайн-освіти дуже посередня, попри те, що він вчиться в хорошій школі, де цей процес був добре організований, наскільки це можливо. Але я думала про подальші перспективи, про те, яку освіту моя дитина здобуде, і про те, що ця війна, швидше за все, як би це неприємно не було, з нами надовго. Тепер моє завдання – забезпечити майбутнє для дитини. І тому я хотіла, по-перше, щоб він був зі мною, тому що перебувати дуже довго без дитини дуже важко. А якщо він вже в Києві, то я не бачу, яким чином з точки зору безпеки перебування вдома відрізняється від перебування в школі. Більше того, я точно знаю, що в школі під час тривог вони спускаються в укриття, а вдома ми не спускаємося в укриття. Тому для мене вибір був досить очевидним. Але правдою є також те, що в нашій школі облаштоване хороше укриття».

Забезпечити якісні укриття

У цьому контексті, народна депутатка звернулася до всіх небайдужих, особливо, серед міжнародної аудиторії, з проханням про те, аби максимально долучатися до того, щоби допомогти облаштувати гідні бомбосховища, тому що в більшості комунальних шкіл укриття перебувають в незадовільному стані, «більшість з них виконають мінімальну функцію захисту дітей на випадок удару, але, звичайно, це не той простір, де ми хочемо щоб перебували наші діти». «Тому знайдіть місто-побратима, знайдіть школу, яка пише про те, що вони збирають гроші, якісь батьківські комітети, допоможіть зібрати гроші, зробити ці укриття, щоб якомога більше діток змогли вийти в школу офлайн, – закликала вона. – Бо я дуже переживаю про довготермінові наслідки поганої освіти для українського суспільства, а не тільки для окремих дітей».

До облаштування укриттів у школах, як підкреслила наша співрозмовниця, можуть долучитися фахівці з різних сфер (архітектори, дизайнери тощо). Деякі міста і громади, за її словами, дуже відповідально підходять до цього питання, шукають донорів. Вона також додала, що дуже важливо робити ці сховища в багатофункціональному форматі, наприклад, облаштувати там додатковий спортзал, музичний клас, бо якщо використовуються гроші, то слід витрачати їх як довготривалі інвестиції.

Українські діти, які навчаються за кордоном

Далі мова йшла про проблеми тих українських школярів, які опинилися за кордоном і почали ходити до місцевої іноземної школи. Багато з них, окрім відвідування іноземної школи, продовжують онлайн-навчання в українській школі. І, закономірно, що це велике навантаження для дітей. Пані Совсун зазначила, що українська школа могла би пропонувати варіант автоматично перезараховувати дисципліни, які збігаються, наприклад, математики, і пропонувати дітям слухати тільки так званий українознавчий блок: українську мову, українську літературу та історію України. Якщо ж школа відмовляється це робити, то вона радить знайти іншу школу, яка погодиться давати тільки українознавчої блок, або ходити лише в іноземну школу, і, можливо, знайти вчительку української мови і література для додаткових занять. В такому випадку, після повернення в Україну, дитині зарахують рік навчання в іноземній школі, за умови здачі академічної різниці. «Але для того, щоб здати цю академрізницю, – уточнила вона, – дитині не обов’язково ходити в школу тут в Україні, вона може займатися з репетитором, чи з батьками».

Схожі новини:

Поширити новину: