Сестра Лідія Зембович: «Для мене життя у монастирі — це щоденна пригода з Богом»

«Покликання  — вимагає вибору», – у цьому переконана сестра Лідія Зембович із Згромадження Сестер Францисканок Родини Марії яка живе у монастирі вже тривалий час.Попри те, що чимало людей ХХ століття вважають монастир більше даниною минулому, а не сучасним стилем життя, с. Лідія Зембович розбиває стереотипи і своїм радісним непересічним прикладом показує, що монастир — це місце, де людина може почуватися щасливою, перебувати наодинці з Богом і водночас у гармонії зі своєю спільнотою, яка духовно збагачує, а не обтяжує. Як це – відмовитися від кар’єри, престижного навчання в університеті і піти у монастир, склавши такі непрості обіти послуху, убожества та чистоти? Про це та більше говоримо із сестрою Лідією.

Сестро, пригадайте, будь ласка, скільки років тому Ви вирішили стати на шлях богопосвяченого життя. Як це було?

Думки про життя у монастирі деколи появлялись в дитинстві, але я не зосереджувалась на них, у монастирі я дякуючи Богу вже 14 років. Коли Ви запропонували інтерв’ю на тему про покликання, мені прийшли думки: що Бог з терпеливістю відносився і запрошував мене від дитячих років на дорогу служіння. І все це відбувалося у великій любові і вільності. Якщо пригадувати про перші кроки, то, напевно, я не відрізнялася від інших дівчат якоюсь надзвичайною побожністю, однак народилась у добрій сім’ї, яка допомогла мені відкрити світ віри і її поглибити. З перспективи часу бачу як Бог послуговувався різними людьми, та і до сьогодні це бачу коли “підштовхує” когось до покликання. От, наприклад, отець з парафії любив мені “підкинути” якусь відповідну книжку. Наша парафія була активною, до нас часто приїздили священики, найчастіше з Польщі. І, як молодь, ми мали зустрічі, де багато роздумували також і про священицьке, богопосвячене життя. Звісно, я бувала також з друзями і на веселих зустрічах, дискотеках, і інколи мені не вистачало відваги бути доброю всюди, але сумління допомагало мені обирати те, що краще, цінності вищі та глибші.

Тому запрошення Ісуса було часте, але не звучало так різко, що “от, я завтра мушу йти до монастиря”. Ні, у тому запрошенні до богопосвяченого життя виявлялася терпеливість Божа. Бог дуже делікатно мене десь запитував. Втім, моя відвага була невеликою. Тому, деякі мої друзі і знайомі досі кажуть, що не можуть повірити у те, що я пішла у монастир.

Сестро, коли все ж вирішили конкретно стати на шлях богопосвяченого життя?

У моєму житті був такий період, коли хотіла трішки підзаробити і на той час я знайшла роботу – офіціантом. І пригадую такі моменти, коли подумувала і про подружжя. Але водночас відчувала голос – прагнення, який підказував, що: “це не твоє”.  Це був дуже тонкий делікатний голос, я вагалася. Бувало їздила і на реколекції, але мир серця не приходив. Бувало, що у мене були і робота, і люди, яких ти любиш. Здавалося все, що хочеш до щастя – втім, не було такого миру. І тоді починали часто появлятись думки: що треба щось змінити, чи не маю зробити крок у сторону монашества? Але не мала відваги, натомість був якийсь страх: “Як я це зроблю?”. Тоді появилась думка, що мені треба виїхати, думка про навчання у Польщі. І я пішла вчитися до Кракова у Яґелонський Університет на медсестру. Це був час дуже напруженого навчання. Але там я дуже наблизилася до Бога. Цікаво, як я зустріла наше Згромадження. На вулиці! Раніше читала про Франциска Ассізького, отця Піо і ця духовність була мені дуже близька. Але не чула про Сестер Францисканок, що вони не далеко моєї місцевості у Самборі, до якого я їздила, чи у Львові. Сьогодні я у цьому бачу велике Провидіння Боже. Одного разу, мої однокурсниці розповідали, що біля нас живуть Сестри Францисканки із фіолетовим поясом. І це мені запам’яталося. Зрештою, настав такий день, коли я побачила сестер у середмісті Кракова і прямо запитала у них, чи проводять вони якісь реколекції для дівчат. Тоді мені відповіли, що мають реколекції для дівчат у січні. То був час екзаменів, пар вже не було і мені вдалося до них потрапити. Після тих реколекцій я спитала їх, чи можу залишитися трошки більше і придивитися до їхнього життя, яке вони ведуть. Сестри дозволили.

Схожі новини:

Поширити новину: