Бета-версія
Бета-версія
Бета-версія

Сестра Анна Заінчковська: бути з дітьми і дати їм відчути себе любленими

В час війни важливо не забувати про найменших, найбеззахисніших. Сестра-салезіянка Анна Заінчковська, яка працює з українськими дітьми та підлітками в літніх таборах у Польщі, звертає увагу на те, як вони реагують на пережиті страждання. Одна з її порад для дорослих: дати дитині відчути, що її люблять, що її захистять і з ними вона в безпеці.

«Ми спостерігаємо серйозні зміни у свідомості дітей, що пережили війну, особливо тих дітей, які втратили своїх рідних під час обстрілів, або втратили тата чи також маму, які загинули як військові на фронті. Діти перебувають у нервовому стані й потребують допомоги психологів, різних фахівців та простої присутності людей, які би розділили їхній біль», – зазначила в інтерв’ю для Vatican News сестра-салезіянка Анна Заінчковська зі Згромадження Дочок Марії Помічниці Християн, яка до війни працювала в Києві, а останніми місяцями перебуває в Польщі, де проводить літні табори для українських дітей-біженців. Черниця наголосила, що діти, які перебувають із матерями закордоном, дуже сумують за своїми татами. «Для багатьох матерів, які наважуються повернутися до України, – пояснює вона, – це є одним із основних аргументів: дитина дуже сумує, плаче без батька. А вдома є можливість обійнятися та побачитися хоч на кілька годин».

Сестра-салезіянка зазначає, що про стан дітей багато можуть розповісти їхні малюнки: на них – українська символіка, танки, вибухи, темні фарби. Діти підліткового віку (а в деяких випадках і молодші) вигадують різні способи, щоб зібрати гроші і передати військовим. Черниця також додала, що багато дітей із східної України свідомо переходять на українську мову.

Травматичний досвід

Місіонерка наголосила, що найтравматичнішим досвідом для дітей є втрата рідних, друзів, а також порушення їхнього повсякденного життя. «Навіть перебуваючи в безпеці, наприклад, за кордоном чи у відносно безпечних регіонах України, – підкреслила вона, – у дітей спостерігаються травматичні синдроми: часті істерики, старші діти вимагають їхати додому, до друзів – всі дуже сумують за домом. І навіть ті речі, які раніше їм не подобалися, наприклад, ходити до школи, стали рідними та дуже важливими для них».

Діти розуміють, що відбувається

Навіть, якщо дорослі стараються, щоб діти якомога менше слухали чи дивилися новини, багато з них, а особливого підлітків, самостійно користуються соцмережами і читають новини. Сестра Анна зауважує, що після цього вони перебувають у нервовому стані. «Але навіть, якщо і не читають, інформація до них доходить в той, чи інший спосіб, – зазначає вона. – Для маленьких дітей матері намагаються створити так званий “інформаційний вакуум”. Але діти між собою діляться інформацією і розуміють те, що відбувається в Україні». Наша співрозмовниця зазначає, що діти, які потрапили під обстріл, іноді навіть можуть сперечатися, у кого більше стріляли. «Але цей жах та нерозуміння того, чому погані люди зруйнували їхню хату, забрали маму, чому вони мусять жити далеко від тата, ці діти понесуть через все життя», – наголошує вона.

Дати відчути дитині, що її люблять

Сестра Анна Заінчковська зазначає, що діти потребують різної допомоги: психологічної, матеріальної, соціальної. «Для того, щоб заспокоїти дитину, – радить вона, – слід повернути її у знайомий їй режим. Це хороший психологічний прийом, бо тоді тіло автоматично починає робити те, до чого звикло. Ну і звичайно ж, дитина повинна відчувати, що її люблять, що дорослі її захистять і з ними вона в безпеці». Черниця додала, що для цього необхідно працювати також і з батьками дітей, бо, наприклад, мама, що перебуває в істериці, не може дати дитині почуття безпеки.

Не дозволити, щоб серце закам’яніло

Вже протягом двох місяців сестра Анна організовує літні табори для дітей і підлітків у місті Лом’янкі та в селищі Ґарчин у Польщі. Вона зазначає, що у спілкуванні з цими дітьми більшість з них говорять, що хочуть повернутися додому і що сумують за Україною. «В серцях декого з них війна породила почуття ненависті та агресивності до всього, що є російським, – зазначає вона, –тому ми стараємося започатковувати різні ініціативи та зустрічі, щоб допомогти їм зрозуміти, як долати страждання, як пережити втрату рідних людей, пояснюємо про прийняття/відкинення ситуації, про відчуття того, що ми не самі, про те, як навчитися прощати. Дуже важливий момент полягає в тому, аби не дозволити, щоб серце закам’яніло».

Плани на майбутнє в тяжкій дійсності

Черниця додала, що разом із сестрами з дітьми займаються як аніматори, так і психолог, який надає необхідну допомогу дітям і їхнім батькам. Вона поділилася, що в серпні планує повернутися в Україну й організувати щось подібне. З першого вересня сестри-салезіянки мають намір знову розпочати навчальний процес в католицькій школі ім. святого Йоана Павла ІІ в Києві, яку вони відкрили минулого року, «щоб дати можливість дітям і підліткам знову повернулися до нормального життя». Сестра Анна свідома того, що насамперед, вони повинні забезпечити учням фізичну безпеку; важливо також говорити з ними про те, що відбувається, а найменших вчити поводитися в певних критичних ситуаціях. «Це важка правда життя, але це може вберегти багато життів», – зазначила вона на завершення.

Поширити новину: