Архієпископ Мечислав Мокшицький: «Приходимо до Матері, бо віримо, що Марія вислуховує нас»

Проповідь митрополита Львівського архієпископа Мечислава Мокшицького під час святкування у Бердичеві 16 липня 2022 року.

Високодостойні Отці Єпископи!

Шановні Отці та Богопосвячені Особи!

Улюблені Брати і Сестри!

У дуже складному для Батьківщини часі ми прибуваємо до Всеукраїнського Санктуарію Матері Божої Святого Скапулярію у Бердичеві. Прибуваємо сюди в громаді дітей, молоді та дорослих, бо веде нас смуток з приводу жорстокої війни, який потребує потіхи. Приходимо, бо хочемо зрозуміти, на чому полягає справжня християнська втіха, яку приносить нам Покровителька цього санктуарію. Ми прагнемо миру і поєднання.

Приходимо сюди, несучи в собі смуток, який супроводжує наше людське життя. Хто з нас ніколи не відчував смутку? Хто не страждав від кривди, приниження, несправедливості, або ж звичайного суму, який натурально супроводжує людське життя через біду, хворобу, смерть близьких, а тепер ще і через війну? Журба і сум – це елементи людського життя, яких неможливо уникнути.

Біблія не приховує, що існує людський смуток, який неможливо втішити. Прикладом є Яків, який був переконаний в тому, що його син Йосиф загинув. У Книзі Буття цей сум описаний так: «Тоді Яків розірвав на собі одежу, накинув на бедра волосяницю та й сумував за своїм сином довго. Посходилися всі його сини та всі його дочки розважати його, але він був невтішний, тільки говорив: Зійду, сумуючи, до свого сина, до шеолу. І плакав за ним його батько».

У масштабі народу у Писанні бачимо сум Єрусалиму, тобто смуток люду, який був вигнаний зі своєї землі: «Плаче ночами гірко, і сльози його на щоках у нього. З усіх, які його любили, нема нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами». «У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання. Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає».

І ми з таким самим сумом стаємо сьогодні в цьому санктуарії. Несемо його до Матері, яка все розуміє і вміє своїм серцем пригорнути кожну душу. Вона вміє витерти кожну сльозу і подати руку, показуючи, що є з нами в кожній нашій біді.

Стаємо тут і приносимо біль кожної матері, батька, дружини чоловіка і дітей. І так, як біблійний Яків ми плачемо над нещастям смерті.
Ми стаємо перед Марією як народ, який як Єрусалим, плаче над злочином Каїна, що приносить горе і плач, який тепер чути в кожному куточку нашої країни.

У цьому тяжкому часі приходимо до Матері, бо віримо, що Марія вислуховує нас. Прибігаємо під Ї захист у молитві за нас самих і за інших, шукаючи в Неї потіхи. Віримо, що Вона пригадуючи нам слова надії, які почула і прийняла в об’явленні Божої мудрості, яка сьогодні промовляє до нас словами Псалмів: «Коли безліч турбот у моєму серці, – Твої втіхи розвеселяють мою душу», і далі: «Ти, що дав мені зазнати силу лихих злиднів, знову оживи мене і знову виведи мене наверх із земних безодень. Збільши мою повагу, потіш мене знову», а також: «Навіть коли б ходив я долиною темряви, – я не боюся лиха, бо Ти зі мною. Жезло Твоє і палиця Твоя – вони дають мені підтримку. Готуєш стіл для мене перед моїми противниками, Ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок».

Тому, шукаючи потіхи, ми повинні усвідомити, що знайдемо її остаточно тоді, коли усе наше існування віднесемо до Бога. Тому посеред такого складного часу потрібна молитва і піст всього народу. Це з такої постави може прийти потіха Бога, що принесе мир. Той, хто вірує і розуміє, йде за голосом Матері Божого Сина, яка закликає як зброю взяти до рук молитву і піст.

Улюблені Брати і Сестри!

Можемо також запитати: чому б це Марія мала давати нам потіху, якщо є Бог, якщо є воскреслий Христос, Святий Дух?

Це тому, що Вона є Матір’ю потіхи і відради, Вона дала земне життя Потішителю. Зауважив це ще старий Симеон, який очікував на потіху Ізраїля і зустрів в святині батьків, які принесли Дитятко Ісуса.

Вона є Матір’ю потіхи також тому, що Вона є нашою небесною Мамою. А поміж мамою і дитиною завжди існує особливий зв’язок, про який святий Йоан Павло ІІ написав так: «Це єдиний і неповторний зв’язок: матері з дитиною та дитини з матір’ю. Також, коли та сама жінка є матір’ю багатьох дітей, її особистий зв’язок з кожним з них характеризує материнство у самій його сутності. Адже кожна дитина народжена в єдиний неповторний спосіб як для матері, так і для дитини. Кожне дитя також у єдиний неповторний спосіб є огорнутим любов’ю матері, на якій спирається його виховання та людське дозрівання. Можна сказати, що материнство в порядку благодаті є аналогією того, що в природному порядку характеризує зв’язок між мамою і дитиною».

У цих повчаннях папи бачимо Марію як Матір потіхи, бо Вона приходить до нас з допомогою, коли ми цього потребуємо. Показує це нам сцена в Кані Галілейській, коли Марія просить Сина допомоги, коли не стало вина на весіллі. До цього заохочує нас святий Бернард: «Клич Марію! Не боюсь сказати, що Її послухають, адже Вона повністю віддана і слухняна Господу. Тому, без сумнівів, Син послухає Матір, а Отець послухає Сина».

Ось чому християни, підносячи свої очі до Марії, намагаються у своєму земному паломництві зростати у святості. Марія допомагає всім своїм дітям, земним паломникам знайти у Христі дорогу до Дому Отця. Знаходили Її ті, які послухали Її пораду.

Дорогі!

На закінчення хочу розповісти дуже повчальну історію.

Одна китайська легенда розповідає про жінку, яка втратила єдиного сина. З великим сумом вона прийшла до одного мудреця, щоб попросити його навчити її такої молитви, яка б повернула життя її сина. Мудрець сказав: принеси мені зернятко гірчиці з дому, в якому не було смутку. Воно потрібне, щоб прогнати смуток з твого життя.

Жінка довго ходила, відвідуючи різні родини багатих і бідних. Однак, всюди вона зустрічала людей, які так чи інакше зазнали смутку. В деяких місцях затримувалася довше, щоб потішити засмучених. Вона так сильно увійшла в це потішання, що в кінці забула про пошуки зернятка гірчиці. І навіть не зауважила, що ці пошуки вигнали сум з її життя.

Так, страждання і сум супроводжують нас. Ми хочемо позбутися їх. Як жінка з легенди, ми шукаємо зернятко, яке допоможе перемінити смуток в радість. Однією з доріг визволення від смутку є здатність зауважити страждання інших та намагатися їм допомогти, адже втішаючи інших, ми знаходимо потіху.

Тому, повертаючись з цього святого місця, пам’ятаймо про те, щоби шукати і чинити добро, і тоді ми знайдемо і втіху, і заспокоєння нашої душі. Амінь.

Схожі новини:

Поширити новину: